Реферат - “Від склавинів до української нації”
69

східнослов"янських народів. У Римській імперії канонічна культура Риму теж була взірцем для провінцій. Але це не значить, що мешканці останніх творили цю культуру нарівні з римськими митцями, літераторами, філософами. Цікаво, що багато зразків класичного латинського мистецтва збереглося саме в провінціях, а не в Римі з його бурхливою історією. І це не стало підґрунтям для претензій відповідних регіонів на культурну спадщину Стародавнього Риму. Разом з тим збереженість билин, ікон та літературних пам'яток київського походження на лісовій Півночі Східної Європи чомусь вперто наводиться, як неспростовний доказ переважного права мешканців Архангельщини чи Підмосков'я на культурну спадщину княжого Києва. Дивно і непереконливо звучить поширене навіть у науковій літературі твердження, що київська культура була рівною мірою твором усіх схід'нослов"янських племен, від Тьмуторокані на півдні до Білого моря на півночі, від Карпат на заході до Верхньої Волги на сході. Тобто, в творенні канонічних зразків києворуської архітектури (Десятинна церква, Софія Київська), літописання ("Повість минулих років"), літератури ("Повчання дітям" Володимира Мономаха, "Слово о полку Ігоревім") тощо Х-ХІІ ст.ст. київська метрополія нібито відіграла не більшу роль, ніж слов'янські колоністи, що на той час щойно з'явилися в глухих лісах Півночі Східної Європи. Абсурдність цього твердження виступає ще більш рельєфно, якщо врахувати той .факт, що ні в кого не викликає сумніву, що переважна більшість згаданих шедеврів творилася безпосередньо в Києві, або в інших містах Південної Русі. У канонічних зразках давньоруської літератури фігурують історичні та культурні діячі, а також прості мешканці саме руського Півдня. Та й як мешканці Верхнього Подніпров'я та Поволжя могли нарівні з людністю княжого Києва творити його культурні цінності, якщо культурно-економічний розвиток Південної Русі в Х-ХІІ ст.ст. був на порядок вищий, ніж на лісовій Півночі імперії, слов'янська колонізація якої на той час лише розпочиналася? Нагадаємо, що росіяни з'явилися на історичній арені у другій половині XII ст., тобто після створення південними русичами більшості канонічних творів руського мистецтва. Класичним прикладом абсурдних претензій на культурну спадщину України-Русі є проголошення "Слова о полку Ігоревім" найдавнішим твором "давньоросійської літератури". І це незважаючи на те, що події твору відбуваються більш як за півтисячі кілометрів на південь від російських етнічних земель, на прабатьківщині українців. Без сумніву, українськими є не тільки місце дії, а й історичні реалії, лексика, художні образи, літературна форма твору (Белинский, 1900, Півторак, 1993, с.170-176). Абсурдність твердження стає ще більш очевидною, коли згадати, що саме під час антиполовецького походу південних русичів на чолі з князем Ігорем Володимиро-Суздальщина була найближчим союзником половців у боротьбі з Києвом. Отже, ні здійснити військовий похід на половців, ні оспівувати його суздальці не могли, а значить, проголошувати "Слово" твором праросіян немає підстав. Немає сумніву, що головним творцем киеворуської культури Х-ХІІ ст.ст. була перш за все людність Південної Русі. Звідси канонічні зразки культури княжого Києва поширювалися і на північну периферію імперії, впливаючи на розвиток прабілорусів, праросіян, новгородців. Ще менше підстав вважати державу Київська Русь та її історію першим етапом російської держави та історії. Адже, на думку класика російської історичної науки В.Ключевського, "великорос вперше виступив на історичну арену в особі Андрія Боголюбського", - тобто в другій половині XII ст., або за 300 років після виникнення держави Київська Русь. Це все одно, що вважати першим етапом румунської чи французької історії історію Стародавнього Риму, а першою державою американців Англійське королівство X-XV ст.ст. Отже, державотворчим етносом ранньосередньовічної імперії Київська Русь були мешканці Південної Русі. Протяглість історичного розвитку від неї до козацької України дає підстави вважати південних русичів праукраїнцями. На відміну від італійців, які сформувались в окремий етнос внаслідок змішування латинян з різноманітними варварами-завойовниками Стародавнього Риму, розпад держави Русь у XIII-XIV ст.ст. не призвів до суттєвих змін населення в Україні-Русі. Про це ж свідчить і антропологічний тип більшості українців, єдиний для княжої, козацької і сучасної України. Все це дає підстави вважати Київську Русь IX-XII ст.ст. продуктом творчості українського етносу у княжий період його історії. Підсумовуючи сказане про етнотворчі процеси в Київській Русі, зазначимо, що спільнота, яку проімперські сили наполегливо і безпідставно називають єдиною давньоруською народністю, була постімперським конгломератом споріднених, але окремих східнослов"янських народів. Формувалася вона під потужним впливом праукраїн-ської метрополії на північну варварську периферію імперії Русь. Історичними аналогами цієї руської групи східнослов'янських етносів є романська, латиноамериканська та інші постімперські етнічні спільноти, що неодноразово і невідворотно поставали на руїнах великих імперій минулого. Таким чином, науці відомі не три, а чотири східнослов'янські народи, з яких українці - найстарші. Білоруський, псково-новгородський, російський етноси фактично постали як відгалуження від українського, і сталося це не пізніше середини XII ст., тобто майже за сто років до приходу татар. Простежуються два головні етапи впливу праукраїнців на формування інших східнослов'янських народів. Розселення праукраїнської людності у V-IX ст.ст. з територій між Середнім Подніпров'ям і Карпатами на північ призвело до постання в лісовій зоні Східної Європи своєрідного слов'яно-балто-фінського етнокультурного субстрату. Саме на ньому в Х-ХП ст.ст., під потужним культурним, мовним, адміністративним впливом праукраїнської київської метрополії завершилася початкова фаза формування білорусів, псково-новгородців, росіян. Псково-новгородці були асимільовані росіянами під час експансії Московського князівства на захід за Івана III та Івана IV Грозного. У процесі колонізації балтських та фінських земель праукраїнці зазнали суттєвого впливу місцевого неслов'янського населення, що відчутно

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24