2. КИЇВСЬКА РУСЬ - ПРАУКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА

Українські історики, починаючи з автора "Історії Русів" кінця XVIII ст., вважають, що Київську Русь як державу консолідував праукраїнський етнос. Всі держави мали конкретну етнічну приналежність. Етнічна належність національних держав, межі яких у цілому збігаються з кордонами етнічних територій державотворчого етносу, очевидна (Франція, Німеччина, Польща, Чехія тощо). Однак імперії, що охоплюють батьківщини різних народів, також є державами не кільтсох, а якогось одного імперського етносу (Римська, Перська, Англійська, Російська імперії). Якщо останню "сплотила навеки Великая Русь", то хто консолідував ранньосередньовічну імперію Київську Русь? Ця проблема історичної спадщини княжого Києва є ключовою як для всієї історії взагалі, так і для історії України та Росії зокрема. Питання етнічної належності держави Київська Русь, її консолідуючого етносу є предметом давньої і запеклої дискусії не тільки науковців, але й політиків. Для сучасної європейської історичної науки ця ситуація ненормальна. Адже аналогічні Русі держави, що виникли одночасно з нею в IX - Х ст.ст. на англійських, французьких, німецьких, чеських, польських, угорських землях, давно і одностайно вважаються державами відповідних народів-На цьому тлі суперечка навколо національності жителів княжого Києва є дивною і пояснюється не так нестачею наукових джерел, як зайвою політизацією питання. Вже зазначалося, що офіційна радянська історіографія, продовжуючи традиції російської імперської історичної науки, вперто заперечувала право українців розглядати Київську Русь як перший етап державного буття українського народу. І зрозуміло, чому. Адже Київська Русь давно проголошена імперськими вченими найдавнішою стадією розвитку російської державності. Саме це сумнівне твердження стало головним ідеологічним виправданням експансії Московської імперії на землі України, Білорусії, Східної Балтії. Протягом майже 500 років московські правителі заявляли свої династичні права на землі нібито найдавнішої російської держави Київська Русь 'і наполегливо добивалися здійснення цього права шляхом агресії на землі західних сусідів. Українська історіографія, що виросла з етнічного самоусвідомлення українцями свого генетичного зв'язку з Південною Руссю, традиційно вважала княжий Київ українським (Исторія Русові, 1846). Чому, починаючи історію міста Києва з кінця V ст. (за академіком П.Толочком), ми відмовляємо в таких же глибоких коренях його споконвічним мешканцям - українцям? Якщо вони з'явилися в столииці Русі значно пізніше, то слід визначити факт зміни етнічного складу населення міста в післятатарські часи. Тоді чому так по-українськи звучать літописні київські топоніми - Печорська Лавра, Довбичка, річки Либідь, Киянка, урочище Угорське? Генетичним підґрунтям Київської Русі були півден-норуські літописні племена (деревляни, поляни, волиняни, хорвати, уличі, тиверці), які залишили археологічні пам'ятки лука-райковецької культури VIII - IX ст.ст. В той же час на території Польщі розвивалася схожа на неї культура, що носить назву прапольської. Внаслідок консолідації її людності постало найдавніше- польське королівство IX - Х ст.ст. Якщо європейська історична наука вважає слов'янське населення території Польщі VIII - Х ст.ст. праполяками, чому лука-райковецьку культуру України та державу, що на ній постала, ми не маємо права вважати праукраїнською? Європейська історія свідчить, що більшість великих народів Європи починають свою національну історію з постання своїх незалежних держав у IX - Х ст.ст. Перші незалежні Французька та Німецька держави виникли у 843 p. внаслідок розпаду імперії Карла Великого на французьку та німецьку частини. Найдавніше Англійське королівство і Празьке князівство чехів утворилися в IX ст. А у Х ст. починається державна історія поляків та мадярів. У той же час подібна середньовічна держава постала на українських етнічних землях. Тому виключення Київської Русі з української національної історії суперечить логіці історичного процесу. Заперечуючи можливість безпосереднього виростання козацької України на спадщині Південної Русі, нерідко посилаються на перерву в історичному розвитку, що нібито мала місце після занепаду Русі під ударами татар і перед постанням козацтва, та на різницю між культурою і мовою двох періодів української історії. Отже, чи була ця прірва між Руссю та козацькою Україною такою глибокою і широкою, що розділяла два окремі народи? Наукові факти неспростовно свідчать, що матеріальна культура козацької України безпосередньо виросла з культури Південної Русі. За даними археології, форма та орнаментація глиняного посуду передають етнічну своєрідність первісних народів. Тобто, в давнину кожен етнос виготовляв властивий лише йому посуд. Пояснюється це тим, що кожна сім'я робила горщики для власних потреб і дуже сталі етнічні традиції їх виготовлення передавалися із покоління в покоління. Кераміка козацької України є безпосереднім спадкоємцем традицій керамічного виробництва Київської Русі. Разом із тим, останнє генетичне пов'язане з ранньослов'янською керамікою середини І тис. н.е. Інакше кажучи, археологами прослідкований безперервний розвиток традицій виробництва посуду в Середньому Подніпров'ї, на Волині, в Галичині, у Верхньому Подністров'ї протягом останніх 1,5 тис. років. Приблизно те ж саме можна сказати і відносно традиційних житлових будівель України. Пізньосе-редньовічне українське житло розвивалося безпосередньо на місцевому київському грунті і виросло з ранньо-слов'янського житлобудівництва. Отже, на українських етнічних територіях між Карпатами та Середнім Подніпров'ям археологами простежена безперервна житлобудівна традиція від V ст. н.е. до української архітектури