Низький рівень життя, часті перебої у постачанні, відсутність еле-ментарних громадянських прав і політичних свобод, свавілля властей спричиняли спалахи народного протесту. Навесні 1962 р. у СРСР від-булися масові народні виступи, антиурядові демонстрації, зокрема у містах Теміртау (Казахстан), Александрові (Владимирська область Росії), Кривому Розі (Україна), Грозному (Чечено-Інгушетія). Найгостріші страйки і демонстрації відбулися у травні 1962 р. у м. Новочеркась-ку (Ростовська область Росії). За наказом М. Хрущова проти демонстран-тів кинули війська. Під час розгону демонстрації десятки людей було вбито, сотні поранено. У «антирадянській діяльності» звинуватили і розстріляли кілька робітничих активістів. Як і завжди, засоби масової інформації СРСР, які старанно замовчували факти спротиву комуніс-тичному режимові, зберігали мовчанку про новочеркаські події. Ново-черкаський розстріл продемонстрував несприйняття робітниками полі-тики непослідовних економічних перетворень М. Хрущова.

Непослідовною була й політика хрущовського керівництва в галузі культури та освіти. З метою наблизити навчання до виробництва у 1958 р. розпочали реформу середньої школи. Термін навчання збіль-шився з 10 до 11 років. Починаючи з 9-го класу, учні два дні на тиж-день мали опановувати виробничі спеціальності безпосередньо на фабриках, заводах, у радгоспах. Реформу проводили нашвидкуруч, без глибокого вивчення справи, без достатнього фінансування. Своєї мети — підняти престиж робітничих професій та збільшити кількість кваліфікованих робітників - вона не досягла.

У ті ж роки почалося цькування і переслідування творчої інтелі-генції. Перший залп ідеологічної нагінки було спрямовано проти зна-менитого поета і письменника Бориса Пастернака, який у 1957 р. ви-дав за кордоном головний твір свого життя - роман «Доктор Живаго». Письменник намагався опублікувати свій твір у СРСР, однак це виявилося неможливим через цензуру. У романі описано події грома-дянської війни в Росії з погляду інтелігента, глибоко гуманної люди-ни, яку обурює будь-яке кровопролиття. У 1958 р. авторові присуди-ли Нобелівську премію. Публікація роману за кордоном без відома властей викликала обурення з боку верхів. Комуністична пропаган-да розпочала кампанію грубого цькування письменника, звинува-чуючи його мало не в зраді Батьківщині. Преса СРСР постійно пуб-лікувала підбірки «листів трудящих» з осудом поета. В умовах по-стійного гоніння, грубих образ Б. Пастернак змушений був відмови-тися від отримання найпочеснішої міжнародної нагороди. ЗО травня 1960 р. поета не стало.

Б. Пастернак був не єдиним представником творчої інтелігенції, який зазнав ідеологічних переслідувань. У 1961 р. КДБ вилучило у письмен-ника Василя Гроссмана рукопис його роману «Життя і доля», у якому без прикрас змальовано увесь трагізм початкового періоду німецько-радянської війни. Головний ідеолог партії Михайло Суслов заявив, що така книга може з'явитися у світ не раніше ніж через двісті років.

У 1962 р., коли М. Хрущов відвідав і гостро розкритикував виставку художників-авангардистів у московському Манежі, розпочалися гонін-ня на абстракціоністів, модерністів, а далі і на кінорежисерів, поетів, музикантів, представників інших творчих професій, чиї твори вихо-дили за вузькі рамки загальнообов'язкового «соціалістичного реаліз-му». Брутальним нападкам з боку влади було піддано поетів Євгена Євтушенка, Андрія Вознесенського, Беллу Ахмадуліну, прозаїка Іллю Еренбурга, скульптора Ернста Неізвєстного, кінорежисера Марлена Хуцієва та багатьох інших.

Ернст Неізвєстний згодом став автором надгробку на могилі М. Хру-щова, у якому досить влучно відобразив суть правління покійного лі-дера, склавши рівновеликі брили білого та чорного мармуру, контрас-тність яких символізує суперечливість особи М. Хрущова та його прав-ління - боротьба зі сталінізмом і утвердження власного авторитариз-му, непослідовність у спробах лібералізації радянського режиму.

Опора комуністичного режиму - партійно-державна номенклатура -сприйняла спроби лібералізації суспільного життя з глухим ремству-ванням, вбачаючи в них відхід від головних засад марксистське-ле-нінської доктрини і замах на свої кастові інтереси. Реформаторська діяльність М. Хрущова не оминула й апарат КПРС, який у 1962 р. було поділено на дві структури — промислову і сільську. Створювались па-ралельні крайкоми та обкоми партії — сільські та промислові, що за-гострювало суперництво в апараті.

Відчутним ударом по партноменклатурі стало рішення про систе-матичне оновлення складу парторганів. Передбачалося, що керівні посади в КПРС функціонери займатимуть не більше ніж два терміни по чотири роки. Страх втратити «теплі» місця згуртував в опозицію до М. Хрущова впливову партійно-державну номенклатуру.

Невдоволеною правлінням М. Хрущова була і значна частина військових. У країні відбувалося значне скорочення збройних сил.

Відсутність соціальних гарантій офіцерам, нестача житла, склад-ність із працевлаштуванням звільнених у запас та відставку спри-яли критиці керівництва з боку військовослужбовців. Свої претензії до М. Хрущова мали й працівники КДБ, які за його правління втра-тили певну самостійність і підлягали пильному контролю партій-них органів.

ЗМІНИ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ СРСР

У зовнішній політиці також відбився суперечливий ха-рактер керівництва М. Хрущова. Після смерті Сталіна радянський лідер розпочав ліберальні реформи не лише у своїй країні, а й чинив тиск на керівників країн Східного блоку, щоб ті наслідува-ли приклад Москви. Для того, щоб «соціалістична система» трима-лася купи і піддавалася управлінню, вона мала діяти за єдиними правилами.

Кремль поводився у країнах-сателітах як господар. Коли у червні 1958 р. вибухнуло народне повстання у НДР і східнонімецькі власті виявилися неспроможними придушити виступи робітничого класу, за наказом Москви група радянських військ, дислокована в НДР, власноруч навела «порядок». Радянський Союз використав вступ ФРН до НАТО як привід для створення у травні 1955 р. воєнно-полі-тичного блоку — Організації Варшавського Договору під власним ке-рівництвом. До нього увійшли всі комуністичні країни Централь-ної та Східної Європи, за винятком Югославії. Восени 1956 р. ра-дянські війська потопили у крові революцію в Угорщині.

Критику сталінізму в СРСР схвально зустрів комуністичний лідер