всю владу в своїх руках і очолив Директорію. Він був змушений воювати і проти більшовиків, і проти деніківців, і проти Махна. За цих обставин багато уваги довелось приділяти й дипломатичній діяльності – переговорам з представниками Антанти, обміну в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі.
С.Петлюра у липні 1919 р., об’єднавшись з Українською Галицькою Армією і скориставшись наступом Денікіна, знову вступив у межі України. 30 серпня його війська зайняли Київ. Щоправда, вже наступного дня у місто ввійшли денікінці, які не визнавали ніякої України і Директорії. У такій ситуації Петлюра проводив активні переговори з Польщею, сподіваючись знайти союзника. Проти цього рішуче запротестували галичани, розуміючи, що союз з Польщею відбудеться за рахунок Східної Галичини.
Розгорівся конфлікт. Командування УГА оголосило про перехід до Денікіна (17 листопада), а через деякий час – на бік Червоної Армії. Петлюра із залишками військ перейшов на територію Польщі, звідки у квітні 1920 р., підписавши з Ю.Пілсудським Варшавський договір, вирушив з його армією в останній невдалий похід в Україну. Однак війська були розбиті Червоною Армією.
Висновок
Початок XX століття подарував Україні шанс у справі відроджен-ня української державності. Національно-визвольний рух, який відновився у середині XIX ст., вибухнув у березні 1917 року українською революцією. Тра-гічними для України були перші роки революційного державотво-рення. Внаслідок цілого ряду помилок не вдалося втілити в життя ідею незалежності України. Але досвід Центральної Ради, Гетьмана-ту, Директорії, ЗУНР, УСРР послугував майбутньому України, по-повнив скарбницю її державотворчого досвіду.
Список використаної літератури:
Субтельний О. "Україна. Історія" - К -"Либідь" 1993 р.
Василенко-Полонська Н. "Історія України" -К -"Либідь" 1993 р.
Музиченко П. “Історія держави і права України” – Одеса 1998 р., ч.2.