використовували у своїх господарствах ті породи тварин, які могли повноцінно виконувати різні функції. При цьому господарства азовців були добре забезпечені худобою і на одну родину припадало по 4 воли, 2 корови з телицями, по 6 штук овець і по одному коневі. Дійсно хороший показник і по сьогоднішнім стандартам!
Для задоволення, переважно, власних потреб козаки Азовського війська займалися різного роду промислами. Одним із найрозвинутіших був традиційний рибальський промисел. Оскільки берег Азовського моря вважався складовою частиною військового надбання, то віддавався в оброчне утримання для збільшення прибутків козацького формування. Так, за перше півріччя 1836 року до військового скарбу надійшло 131 карбованець 25 копійок сріблом за рибний відкуп, а вже у 1856 році за його було отримано 1.100 карбованців сріблом.
Військо мало й 2 інструментальні заводи, де виробництвом було зайнято 70 осіб. Ними виготовлялося продукції на 27.065 карбованців. Ці заводи також були прибутковими. Особливо якщо врахувати попит на продукцію і порівняти з найближчими промисловими підприємствами, наприклад із Штейндорфським машинобудівним заводом, який наприкінці 50-х років ХІХ століття займав 2-е місце (після Луганського ливарного заводу) серед промислових підприємств Катеринославської губернії та Таганрозького градоначальства. Завод належав приватній особі - ротмістру Шуману, і спеціалізувався на виробництві сільськогосподарських машин та знарядь. На заводі працювало близько 70 чоловік, які щорічно виробляли продукції на 30.000 карбованців. Як бачимо, прибуток заводів, що знаходилися в межах Азовського козацького війська, на 1.935 карбованців менший за щорічний прибуток одного з найбільших у Катеринославській губернії та Таганрозькому градоначальстві за розмірами виробництва сільськогосподарських машин та знарядь.
З розвитком хліборобства в Азовському козацькому війську великого значення набуває млинарство. Про його значний розвиток свідчить кількість млинів та вітряків на військових землях. У 1862 році в межах Азовського формування було 49 водяних млинів і вітряків. Вони приносили значні прибутки їх власникам. Суми, затрачені на їх будівництво, покривалися протягом 2-3 років. На будівництво вітряка чи млина витрачалося в середньому 800 карбованців сріблом, а чистого прибутку вони давали близько 200-300 карбованців сріблом щорічно. Отже, різноманітні промисли, якими займалися козаки, не мали вирішального значення для загального розвитку господарства, але були суттєвою допомогою і підтримкою.
Загальний рівень розвитку господарства дозволяв козакам поступово налагоджувати внутрішнє життя війська, збільшувати витрати на медичне обслуговування, освіту, церковні справи, на утримання громадських організацій. Завдяки цьому можемо говорити про певні здобутки азовців як у господарській діяльності, так і в забезпеченні власного добробуту.
Коли маємо такі приклади з історії, такі красномовні, переконливі свідчення господарських досягнень наших попередників, то маємо повірити у свої сили, здібності, спроможність, взятися до роботи й працювати на радість собі і на користь народу. За таких обставин й іноземні кредити не знадобляться, бо вже влізли в такі борги перед іншими державами, що і прийдешнє покоління змушене буде розраховуватися за нас. Історія свідчить: ми працьовита нація; ми здатні самі робити кращим сьогодення та матеріально і духовно багатим наше майбутнє.
