Зрозуміло і те, що виконувати ці рішення було дуже непросто, що стимулювало агресивність дій режиму. Прикладом можуть бути дії М. Хрущова. У своєму виступі у Львові 14 лютого 1946 р. на нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВД, НКГБ, командуючих військовими округами він наголошував на максимально повному використанні військової сили в Західній Україні, за допомогою яких пропонував "у кожному селі створити своє опертя" (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 2884, арк. 128). 
У вже згаданій "Орієнтировці про злочинну діяльність українсько-німецьких націоналістів у західних областях Української РСР", складеній у серпні 1947 року заступником начальника 2-го Управління НКГБ УРСР Пастельняком, йшлося про те, що у 1944-1945 роках органами та військом МГБ-МВД всі найбільші і середні за чисельністю "банди УПА були цілком розгромлені, і УПА, як така, припинила існування", а відтак залишилися "дрібні групки бандитів", що продовжують свої дії (ЦА ВВ РФ, ф. 488, оп. 1с, д. 226, л. 102-103). 
Тим не менш, за даними МВД, на 1 квітня 1946 року було 479 бойових одиниць ОУН і УПА і 3 735 бійців. За даними МГБ, на 1 січня 1947 року у збройному підпіллі нараховувалося 530 бойових одиниць і 4 456 бійців (Кентій А. В. Нарис боротьби ОУН і УПА в Україні (1946-1956 рр.). - С. 24, 41). На 3 березня 1948 року у західних областях України було 647 організацій чисельністю 3 176 осіб, 188 "бандгруп" чисельністю 1 229 осіб і 2 019 "бандитів-одинаків", всього 6 424 особи (ЦА ВВ РФ, ф. 488, оп. 1с, д. 226, л. 27). На 17 квітня 1952 року продовжував вести роботу 71 провід ОУН (160 осіб), 84 бойові групи ОУН (252 особи), а також окремі бойовики (647 осіб) (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 72, арк. 46-47). На 21 листопада 1953 року у західних областях України продовжували діяти 15 проводів ОУН (40 осіб), 32 підпільні організації і групи (164 особи), 106 окремих бойовиків, всього 310 осіб. Крім того, на обліку перебували 794 нелегали, з яких 372 були колишніми членами ОУН і УПА (Там само, спр. 73, арк. 60-61). На 17 березня 1955 року в західних областях України нараховувалось 11 розрізнених бойових груп чисельністю 32 особи, 17 окремих бойовиків, здійснювався пошук 500 нелегалів (там само, спр. 75, арк. 31-32). 
Поза сумнівом, за закликами, а часом і політичними ламентаціями на тему "залишків українсько-німецьких націоналістів" стояла впевненість влади у своїй перемозі з огляду на переважаючу силу і чисельність. Документи, що торкаються не політичних, а військових аспектів боротьби з українським повстанським рухом, повною мірою відбивають це.  
До речі, той факт, що боротьбу з ОУН і УПА вели внутрішні і прикордонні війська, свого часу замовчувала комуністична пропаганда. Коли під час горбачовської "перебудови" з'явилися згадки про це, один з найактивніших критиків "націоналістичного бандитизму" винайшов таке пояснення: "Залучення окремих військових частин до ліквідації банд ОУН і УПА зовсім не означало, що винищувальні батальйони і групи самозахисту разом з органами Радянської влади не могли самі покінчити з бандитизмом... Йшлося про інше. Участь військових підрозділів у знешкодженні оунівських банд мала на меті припинити дальше кровопролиття, захистити сільських трударів від бандитського терору...". (Давиденко В. А. "Українська повстанча армія": шлях ганьби і злочинів. - К., 1989. - С. 38). 
Зрозуміло, все було навпаки. Режим відверто зробив ставку саме на військову силу. Партійні органи були причетні до формування планів збройної боротьби проти загонів УПА і підпільної мережі ОУН. Безперечно, конкретні військові операції, зокрема, використання Внутрішніх військ НКВД Українського округу, військ МГБ того самого округу або сил внутрішньої охорони МВД УРСР, акції контррозвідувальних органів і міліції, все це планувалося у військових штабах, а також керівниками НКГБ-МГБ. Одначе партійне керівництво брало участь у визначенні стратегічних напрямків цієї роботи.  
Важлива роль відводилася "чекістсько-військовим операціям", які мали на меті пошук і знищення збройних підрозділів УПА. Якщо "об'єкт операції" був відомий, застосовувався метод оточення, якщо ні - метод пошуку у блокованому чи неблокованому районі. Про масштаб цих операцій можна скласти уявлення за складеними переліками, які збереглися. Так, лише у Львівській області підрозділи 88 стрілецького полку 11 загону внутрішніх військ-охорони МГБ-МВД СРСР у 1946-1954 роках здійснили 511 таких операцій (ЦА ВВ РФ, ф. 488, оп. 1с, д. 306, лл. 1-77). На терені Дрогобицької області 13 загін (7 дивізіон ВВ МВД) ВО МВД СРСР у 1946-1953 роках здійснив: у 1946 році - 28, у 1947 - 20, у 1948 - 14, у 1949 - 15, у 1950 - 17, у 1951 - 15, у 1952 - 32, у 1953 - 17 таких операцій (Там же, д. 205, лл. 1-36). 
Вражають і цифри, що засвідчують кількість задіяних військ у цих операціях. Так, наприклад, 5-6 листопада 1953 року було проведено операцію у лісовому масиві на межі Олеського, Підкам'янського і Заболотцівського районів Львівської області з метою виявити сховище оунівського керівника. Для цієї операції було задіяно два загони внутрішньої охорони МВД УРСР загальною чисельністю 1500 осіб (там же, д. 591, л. 317). 
На початку листопада того самого 1953 року при проведенні операції по "ліквідації оунівських бандглаварів" у Львівській області було задіяно зведений загін чисельністю 2050 осіб (там само, л.