Реферат - Військо галицько-волинської держави
10

«вої», яке князь використовував у воєнних діях у час особливої потреби. До ополчення належала міська людність і селяни-хлібороби, так звані смерди або черні люди. На ворога мав іти кожний, без огляду на те, чи мав відповідну зброю, чи ні. В разі небезпеки князь був зобов’язаний давати воям зброю зі своїх складів. Починаючи боротьбу проти угорських військ, які захопили Галич 1230р., Данило закликав все ополчення: «зібрав Галицьку землю... і зібрав від Бірки аж до річки Ушиці і Пруту, і обляг (Галич) тяжкою силою. 1245 р. Ростислав Михайлович йшов у похід на Ярослав, «зібравши багатьох тубільців» 9. Часто князі Галицько-Волинської держави користувалися допомогою степових орд — переважно половців. Мали вони загальну назву чорних клобуків, половців. Належали до них різні племена: берендеї, або берендичі, ковуї, каспичі, турпії, половці. У них були свої старшини, яких теж звали князями. Завдяки половецькій допомозі 1099 р. Ростиславичі перемогли угрів під Перемишлем, пізніше полки половців закликали до себе Угоровичі, Мстислав Мстиславович, а деколи також Данило10. При такій організації військових сил князь був залежний від доброї волі бояр або степових орд. Маючи власне військо, «великі» бояри неодноразово повставали проти князя. У 1231 р. усі галицькі бояри відмовляються від послуху князеві. Коли Данило раз перед походом скликав віче, на нараду прийшло 18 вірних «отроків», молодших бояр. Іноземним загонам не завжди можна було довіряти, вони не раз руйнували землі князів, яким приходили на допомогу: так, 1236 р. половецькі союзники пограбували Галицьку землю 11. Щоб не бути залежними ні від бояр, ні від іноземців, князі почали організовувати своє власне військо. Частково цю потребу забезпечували іноземні наймані загони. Князь міг прийняти до своєї дружини бояр з інших земель. В основному це були угорці або половці, які наймались на службу до князя найчастіше невеликим загоном на чолі зі своїм воєводою. Ці зміни в організації сил провів передусім Данило Романович. Ведучи довголітню боротьбу проти засилля галицьких бояр захищаючи своє князівство від нападів ординців, Данило приділяв особливу увагу поліпшенню військової справи. Нове військо було княжим військом. У походах Данила 1240-х років немає згадок про боярські полки. Всім військом порядкував сам князь. Князі вважали за свій обов’язок дбати про добробут і вигоди війська. На утримання війська йшли різні державні доходи. Назначали деколи податок грішми. Княжа дружина діставала на утримання й цілі міста та землі. З доходів міста і цілої округи утримувались і князь, і вся дружина. Коли Данило 1234 р. зайняв Галич «прийняв землю Галицьку й роздав городи боярам і воєводам, було корму в них багато»12. Учасники походів діставали від князя платню, але передусім військо мало право на воєнну здобич, і це найбільше приваблювало населення до воєнних походів. Пізніше у Галичині військову службу почали нерозривно зв’язувати з посіданням землі. Хто ходив на війну, той мав право на земельний наділ. Князь міг покарати непокірного дружинника тим, що відбирав його землю. Прибутки від прикарпатських солеварень князь Василько призначав на плату оружниками. Усе військо Галицько-Волинської держави поділялось на важко озброєних «оружників» та легко озброєних «стрільців», причому і ті, й інші могли бути і пішими, і кінними. Спочатку піхота утворювала головне військо. Вона вела боротьбу найчастіше під охороною города. У дальших походах піхота рідко брала участь. Зростає роль піхоти в Галицько-Волинській державі у ХІІІ ст. Тут утворено більші відділи піших військ. Піхота була під особливою опікою князів. Ця піхота складалася з селян та з міщан. Але були це не слабо озброєні вої, як у попередніх століттях, а сильна формація — добре озброєна. Про це свідчать слова з літопису 1231 р. На укріпленнях міста Володимира «стояли оружники, блищали щити і оружники були подібні до сонця»13. Кіннота за своїм озброєнням і тактичним завданням поділялась на важку та легку. Важкоозброєна кіннота — це оружники у важких бронях, у шоломах, зі щитами й списами або мечами. До легкої належали стрільці, без важкої зброї, з луками. До складу стрільців входили теж степовики. Організаційно військо поділялось на полки по 100-200 чоловік у кожному. Вони, у свою чергу, ділились на знамена, або заступи. Ці підрозділи мали свої бойові прапори, бубни, труби. Князь Данило Галицький постійно удосконалював організацію свого війська. Проведена ним реорганізація у війську сприяла введенню міцної єдиноначальності, більш чіткого розподілу війська на оружників і стрільців, міста поділялись на сотні та вулиці, які виставляли певну кількість воїнів. Військо стало більш рухливим і маневреним, воно здійснювало марші на великі відстані. Чисельність Галицько-Волинського війська іноді досягала 50 тисяч чоловік14. Одночасно з новою організацією збройних сил відбувалось також поліпшення фортифікаційних споруд. Велике значення у військовій справі відігравали міста. Більшість з них розташовувалась на стратегічних дорогах. Гради, тобто замки ранішнього періоду, складались в основному з земляних валів, або з дерев’яних зрубів, заповнених землею, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, зв’язані мости тощо. Але дерев’яні «гради» виявилися вже слабкими проти орди. Данило почав будувати міцніші укріплення — кам’яні. Найпоширенішим типом кам’яної споруди став «стовп», тобто вежа, побудована з каміння і цегли. В літописі знаходимо згадку про могутні укріплення Володимира, яким дивувався угорський король Бела: «Такого града не знайшов я і в німецьких країнах»15. Подібно були побудовані укріплення Холма, Кам’янця, Данілова, яких татари не

---

Сторінки: 1 2 3 4