відважувалися здобувати16. Як і в Київській Русі, зброю війська Галицько-Волинської держави можна поділити на оборонну й зачіпну. До оборонної належала броня (панцир), шолом і щит. До зачіпної зброї належать коп’я (копія) з різними назвами, меч, шабля, сокира і лук зі стрілами. Майже уся зброя була власного виробництва. Піхота була озброєна мечами і списами, а для захисту мала металеві панцирі, шоломи та щити. Стрільці були озброєні луком і шаблями. Якщо вони були на конях, то являли собою легку кінноту. У ХІІІ ст. у війську Галицько-Волинського князівства помітний прогрес в озброєнні війська і в його тактиці. Відбулося значне удосконалення зброї: так, наприклад, шолом вершника менший, ніж у ранішніх часах, і краще захищає голову; щит також менший і легше ним воювати. Було три роди списів: копія, сулище і роттиця. Легкоозброєні стрільці одержали також нову зброю — рожанці, якісь поліпшені луки. При штурмі укріплень використовувалися інженерні пристрої — тарани, самостріли, пороки (катапульти) 17. Тактика Галицько-Волинського війська була новаторською. Цікавою була схема побудови битви. Вся вона ніби поділялась на дві частини: початковий бій (зав’язка бою) легкої кінноти і піших стрільців та головний удар важкого озброєних полків. Дії оружників і стрільців були тісно координовані у бою. Стрільці не лише створювали передні полки війська, а й також ставали на крилах оружників, захищаючи їх з флангів. Галицько-Волинські князі почали з успіхом застосовувати і нову тактику виснаження ворога постійними маневрами. Також успішно застосовувалась тактика одночасного наступу стрільців та колійників. Уперше так зробив Данило Галицький у 1215 р. Щоб зберігати стрільців у бою, він поруч з кожним з них поставив колійника. Тепер стрільці отримали можливість підходити до ворога майже впритул і розстрілювати його під прикриттям полку своїх колійників. В одному з боїв «Данило... сам вийшов уперед і стрільців пустив наперед, а інших з обох боків дороги» 18. Постійна турбота Галицько-Волинських князів про розвиток і укріплення війська дозволяла їм успішно боротися як з внутрішніми противниками — боярами, так і з зовнішніми ворогами. У постійних походах і війнах, рік за роком, з покоління до покоління удосконалювалося озброєння, форми бойових дій, організація війська, бойові традиції. Ці війська здобули ряд перемог у походах на Польщу і Сілезію, під Ярославом, у походах на ятвягів, в боротьбі з ординцями. 1243 р. Данило двічі облягав Люблін. У поході 1244 р. Данило здобув замок у Любліні і підкорив собі люблінську землю. Щоб підтримати австрійську кандидатуру сина, Данило разом з Болеславом Краківським ходив походом проти чехів на Сілезію і їх війська зайняли Опаву 19. У 1240-1250 рр. Данило повів наступ на північному кордоні свого князівства — проти литовських племен і підкорює собі волості у Білій Русі. Він також поширює свої володіння на Турово-пінське князівство. 1254 р. Данило Галицький виводить своє військо на битву проти татарського воєводи Куремси і завдає йому поразки. Пізніше з татарами успішно воює син Данила Лев. Він приєднує до себе частину Закарпаття. Довгий час з Литвою та ординцями воював Володимир і Андрій, Лев (волинський) 20. У період монголо-татарського поневолення Галицько-Волинська держава була найбільш організованим князівством у Східній Європі. Волинь та Галичина стали захистом для населення, яке втікало з-під татарського ярма. Татари не змогли їх настільки зруйнувати, так як зруйнували наддніпровські князівства. Одночасно Галицько-Волинське князівство було «не переборним щитом», який захищав Польщу і інші західні країни від татарської агресії.
ди Куремси і завдає йому поразки. Пізніше з татарами успішно воює син Данила Лев. Він приєднує до себе частину Закарпаття. Довгий час з Литвою та ординцями воював Володимир і Андрій, Лев (волинський) 20. У період монголо-татарського поневолення Галицько-Волинська держава була найбільш організованим князівством у Східній Європі. Волинь та Галичина стали захистом для населення, яке втікало з-під татарського ярма. Татари не змогли їх настільки зруйнувати, так як зруйнували наддніпровські князівства. Одночасно Галицько-Волинське князівство було «не переборним щитом», який захищав Польщу і інші західні країни від татарської агресії.
Використана література
Арциховский А.В. Оружие. История культуры Древней Руси. Т. І. — М., 1948. — С. 407.
Бережинський В.Г. Зброя Київської Русі. — К., 1997. — С. 252.
Бережинський В.Г. Озброєння війська Київської Русі. Облогова техніка. — К., 1998. — С. 158.
Виклер П.П. Оружие. С древнейших времен до начала ХІХ в. — М., 1992. — С. 76.
Грушевський М.С. Історія України-Русі. Т. ІІ. — К. : Наукова думка, 1992. — С. 171.
Грушевский М.С. Очерк истории украинского народа. — К. ; Лыбидь, 1991. — С. 45.
Довженок В.Й. Зброя. Археологія Української РСР. Т.ІІІ. — К., 1975. — С. 51.
Денисова М.М., Портнов М.Е. Русское оружие. — М., 1953. — С. 71.
Крип’якевич І. Галицько-Волинське князівство. — Львів, 1999. — С. 12.
Кармазин Н.М. Предания веков. — М.: Правда, 1988. — С. 30.
Кирпичников А.Н. Русские доспехи Х—ХІІ веков. — М., 1991. — С. 173.
Лапин Н.А. Военное и военно-морское искусство Киевской Руси ІХ—ХІІ в. — М., 1950. — С. 18.
Попенко Н.В. Метательное холодное оружие. — М., 1993. — С. 174.
Павлов В. Зброя на терені України // Народна армія. — 1996. — 30 квітня. — С. 3.
Раппопорт П.А. Древние русские крепости. — М.: Наука, 1965. — С. 175.
Рочняк В. Збройні сили Галицько-Волинського князівства // Народна армія. — 1999. — 22 жовтня. — С. 382.
Чтения и