РЕФЕРАТ

на тему:

“Військо Козаччини”

ПЛАН

1. Козак – як основна військова одиниця українського війська. Зародження війська козаччини

XV—XVIII ст. в історії України — це період козач-чини. Основною причиною зародження козацтва була не-безпека з боку орд кочівників, які грабували, нищили, брали у полон український люд. У цей час визріває на-ціональна свідомість народу, міцніє його бажання здо-бути свободу і незалежність.

Слово «козак» тлумачать по-різному. За однією з версій, це слово — турецького походження, означає «вільна, відважна, войовнича людина».

Козаками ставали вихідці з прикордонних замків і містечок, які йшли в степи, ловили звірів, билися з татарами. Спочатку вони не мали ніякої військової орга-нізації, а збирались у ватаги по кілька десятків чоловік, обирали отаманів з числа тих, хто мав воєнний досвід. Зброя їх була простою: луки, списи, сокири, шаблі, при-мітивні рушниці. Такі козацькі ватаги діяли в степах не-залежно одна від одної, зрідка об'єднуючись для спільної боротьби, їхньою тактикою була локальна війна, а метою — здобич. Лише у першій половині ХУІ ст. козаки освоїли простори нижче Дніпрових порогів — так званий Низ, або Запоріжжя, і почали будувати козацькі укріплення — січі (від слова «сікти»), У 1553 р. волин-ський князь Д. Вишневецький (?—1563) зібрав першу ватагу козаків (понад 300 чоловік), озброїв їх і пішов за Дніпрові пороги. На островах козаки знаходили для себе захист від татар, полювали, ловили рибу. Завзята боротьба козаків з татарами принесла Україні славу.

У 1568 р, польський король Сигізмунд Август (1520—1572) найняв козаків на організовану військову службу для захисту земель Польщі від кочівників. Утво-рилося реєстрове козацьке військо; козаки отримували платню, мали однаковий одяг, зброю, вправлялись у вій-ськовій майстерності. За реєстровими козаками зали-шалися права на волю.

На зразок організації реєстрових козаків почала перетворюватися решта козацького війська. Козаки поді-лялися на «зимівників», які зимували і постійно проживали в Січі, та паланкових козаків, які мешкали у поселеннях поза межами Січі, а для бойових походів чи боїв приходили до війська. Порівняно з простим людом козаки мали цілий ряд привілеїв: вибори військової старшини (командирів), звільнення від податків, влас-ний незалежний суд, безкоштовне утримання під час походів, право полювати і ловити рибу на Низу та ін.

2. Устрій та командування козацького війська

Козацьке військо мало демократичний устрій. Усі важливі політичні й організаційні питання (вибори стар-шини, гетьманів, згода на військові походи, судові спра-ви, поділ угідь, укладання угод з іншими державами) ви-рішувалися на раді. Залежно від її учасників рада поділялася на повну, військову, генеральну, стар-шинську, чорну.

Командування військом здійснювала військова старшина різних ступенів. На чолі війська стояв геть-ман. Він був головою козацької держави, мав повну ад-міністративну владу, брав активну участь у законодавчій діяльності, судовій справі. Приймаючи рішення з основ-них питань, гетьман враховував думку генеральної та старшинської рад.

До генеральної старшини входили: обозний, судді, писар, осавули, хорунжий і бунчужний. Генеральний обозний займався військовим обозом, організовував обо-рону табору в походах, заправляв військовою артилерією. Йому підпорядковувалися полкові обозні. Генера-льні судді розглядали справи у генеральному суді. Гене-ральний підскарбій (скарбник) відав державною казною. Генеральний писар очолював генеральну військову кан-целярію козацької держави, вів найважливіші внутрішні та закордонні справи. Генеральні осавули керували окре-мими частинами козацької армії, проводили огляд військ. Генеральний хорунжий (хоружий) відповідав за військові прапори, керував «придворним» гетьманським військом. Бунчужний носив перед гетьманом бунчук (відзнаку гетьмана), допомагав гетьманові у походах.

Аналогічну структуру управління мав і полк. Адміністративна і військова влада у полку належала полковникові. Кожний полк (500—1000 чоловік) поді-лявся на сотні (роти) і курені (батальйони). До сотенного уряду входили: сотник, сотенний осавул, хорунжий і писар. У курені командував курінний отаман, або десят-ник (міський, сільський).

Усім військом керував кошовий отаман із суддями, осавулами, писарем; паланками — полковник з осавулом і писарем.

Козаки офіційно титулували один одного товари-шем, а гурт козаків — «товариством».

3. Характеристики козацького війська 17 століття

У першій половині XVII ст. запорізьке козацтво піднеслося до рівня кращих європейських армій. Особ-ливо відзначалася військовою майстерністю піхота, яка була головним видом козацького війська і вважалася найдосконалішою в Європі. Козацька піхота героїчно билася з ворогом, використовуючи особливу тактику: шикувалась у три шеренги (перша стріляла, друга подавала рушниці, а третя їх заряджала). Піхота козаків уміло штурмувала ворожі фортеці, а також сміливо вою-вала на морі на вітрильно-веслувальних дерев'яних човнах. Козацькі човни (чайки) мали довжину 20 м, ширину — 3—4 м, глибину — 2,5 м. На основу з липового і вербового пня набивали дошки, робили вітри-ла. На одному човні було 20—30 веслярів, 50—70 вої-нів, 4—5 легких гармат. Швидкість чайки — 15 км/год. Козацькі чайки охороняли береги, ходили в походи проти Туреччини. Є відомості про те, що й підводний човен запорожці стали використовувати в бойових діях набагато раніше, ніж у Західній Європі. За не зовсім точними даними, він являв собою два накладені один на одного, скріплені і просмолені звичайні човни з пристосуванням для руху та системою забезпечення повітрям через очеретяні трубки.

Кіннота козацького війська у першій половиш XVII ст. була менш чисельною, ніж піхота, й відзначалася висо-кою військовою майстерністю. Вона вела наступ так зва-ною лавою: шикувалася півколом, атакуючи таким чи-ном противника з флангів, з фронту і з тилу одночасно.

Найвищим зразком військового мистецтва козаків був бій у так званому таборі — рухомій фортеці.