працею. Бiльшiсть служилих козакiв Дунайського козачого полку, а це переважно молодi нежонатi козаки, незвичнi до господарських занять, не обзаводилися навiть осiдлiстю [10; 4]. Вони вiддавали перевагу вiйськовiй службi, а не заняттям мирних господарiв. На думку наказного отамана, таким козакам краще було б служити, нiж бездiяти на мiсцях поселення. У сiчнi 1835 року вiн пише доповiдну записку на iм'я Новоросiйського та Бессарабського генерал-губернатора i прохає останнього посприяти перед iмператором про направлення полку на дiйсну службу з його повним укомплектуванням [10; 4]. Клопотання Й.Гдадкого з приводу вiйськової служби азовцiв були пов'язанi не тiльки з тим, щоб залучити служилих козакiв до якогось роду заняття, а перш за все для того, щоб Азовське козаче вiйсько виконувало своє пряме вiйськове призначення – охорону прикордонних територiй. Поселення азовцiв на вiддаленiй вiд кордонiв мiсцевостi, та ще й серед мирного населення, суперечило основному призначенню iррегулярних козачих вiйськ. В зв'язку з цим ста-но-вище азовських козакiв було досить непевним. Це чудово розумiв Й.Гладкий, i тому з поселенням вiйська на вiдведених землях вiн зразу починає клопотатися про призначення козакiв на службу.
Новоросiйський та Бессарабський генерал-губернатор 29 сiчня переслав доповiдну записку наказного отамана Й.Гладкого до Вiйськового мiнiстерства. До записки було додано мiркування генерал-губернатора М.С.Воронцова з приводу вiйськової служби азовських козакiв. Вiн зазначав, що вiд Азовського вiйська на перших порах не слiд чекати значної вiйськової користi. Новостворене козаче вiйсько, до складу якого було включено людей рiзних станiв, ще не було на дiйснiй службi i, звiсно, не мало можливостi "образоваться в малой войне". Щоб набути "навык к порядку и подчинённости", а головне, припинити "шалости, проистекающие от праздности" азовцiв треба прилучити до вiйськових частин, розташованих по кордонах. Вiйськовi пiдроздiли регулярної армiї, звичнi до обов'язкiв служби, до вiйськової дисциплiни, допоможуть азовським козакам краще засвоїти функцiї прикордонної служби. Оскiльки по Чорноморському узбережжю вiд Перекопу аж до Керченської протоки прикордонну службу несуть лише Донський козачий № 46 полк i Балаклавський Грецький батальйон, то було б добре пiдсилити охорону узбережжя за рахунок козакiв Азовського вiйська. Для останнiх це буде корис-но, бо вони знаходитимуться на мiсцевостi, де завжди потрiбна обережнiсть, де часто бувають перестрiлки з неприятелями [10; 33]. Таким чином азовцi набудуть вiйськового досвiду i краще пiзнають всi тонкощi прикордонної служби.
Генерал-губернатор М.С.Воронцов зауважував, що комплектацiя полку iз азовських козакiв i вiдправка його в дiючу армiю потребує значних коштiв вiд казни. Тому було б за краще сформувати три сотнi козакiв, iз яких двi пiшi приєднати до козачого № 46 полку i одну кiнну – до Балаклавського батальйону. Запропонований кiлькiсний склад не призведе до значних витрат казни, адже вiйсько вже має вiд Дунайського пiшого полку 400 шабель, 300 рушниць i достатню кiлькiсть пiк. Одже, необхiдно додати тiльки пiстолети по одному для пiшого i по парi для кiнного козака [10; 3]. На думку М.С.Воронцова, саме таке вирiшення проблеми буде корисним i для Вiйськового мiнiстерства, i для самого вiйська. Для азовцiв воно буде корисне тим, що нежонатi, незвичнi до гос-подарства козаки будуть займатися тiєю справою, якою б хотiли – нести вiйськову службу. Це їх дисциплiнує, органiзує, допоможе придбати вiйськовий та життєвий досвiд. Таким чином, охочi до вiйськовї служби козаки будуть виконувати вїйськовi обов'язки Азовського вiйська, а неслужилi – займатися господарством i утримувати вiйсько. Завдяки цьому в Азовському вiйську значно зменшиться кiлькiсть випадкiв порушення дисциплiни, бо бездiяльнiсть частини козакiв часто призводила до пияцтва, бешкетування, бiйок.
Вiйськове мiнiстерство прихильно поставилося до пропозицiї Новоросiйського та Бессарабського генерал-губернатора з приводу залучення азовських козакiв до вiйськової служби. Для iмператора була пiдготовлена Департаментом вiйськових поселень доповiдь, в якiй доводилося про клопотання Воронцова сформувати iз азовських козакiв три сотнi i направити їх служити. Микола I наказав знестися з командиром Окремого Кавказького корпусу генерал-ад'ютантом Розеном i запитати його думки щодо використан-ня азовцiв на прикордоннiй службi. Той, в свою чергу, зазначав, що призначення на службу в Анапу i Геленджик двох сотень азовських козакiв буде дуже корисним як для краю, так i для самого козачого вiйська. На основi цього iмператор дав згоду на вiдправку двох сотень Азовського козачого вiйська в Анапу i Геленджик [10; 39].
Йосип Гладкий був незадоволений таким вирiшенням питання вiйськової служби азовських козакiв, коли двi сотнi в кiлькостi 10 урядникiв i 210 козакiв в мирний час направляються в дiючу армiю пiд зверхнiсть армiйських командирiв. Це суперечило традицiям i робило вiйськову службу козачого вiйська неповноцiнною i навiть сумнiвною.Пiд загрозу ставилося саме iснування азовського козацтва. Однак Й.Гладкий погодився на перший раз вiдправити двi пiшi сотнi козакiв в Анапу i Геленджик.
Комплектування сотень, забезпечення їх зброєю i амунiцiєю затягнулося на два роки. Тiльки на кiнецьзими 1837 року сформованi сотнi були готовi вiдправитися в дiючу армiю. Їх зупинив наказ Миколи I про скасування попереднього розпорядження i новий указ про сформування для патрулювання схiдного узбережжя Чорного моря десяти особливих команд iз Азовського вiйська. Крейсерство мiж Геленджиком i Гагрою було вкрай необхiдне для припинення будь-яких зносин мiж гiрськими народами Кавказу i Туреччиною.
Питання про формування патрульних команд iз азовських козакiв пiднiмається на найвищому рiвнi ще з сiчня 1837 року. Тодi планувалося створити десять команд, якi на своїх старих, ще iз-за Дунаю човнах, повиннi будуть патрулювати схiдне узбережжя Чорного моря. У разi непридатностi