У 1840 роцi генерал-лейтенант М.М.Раєвський доповiдав вiйськовому мiнiстровi, що для посилення берегового патрулювання Чорноморської берегової лiнiї необхiдно мати сорок козацьких човнiв. А оскiльки з ранiше споруджених залишилося двадцять шiсть, то вiн клопотався про побудову ще чотирнадцяти баркасiв [10; 134]. Та Вiйськове мiнiстерство, а згодом i цар вирiшують "ограничиться ныне постройкой четырёх новых лодок до полного числа тридцать, сообразно числу находящихся на восточном берегу укреплений и команд азовских казаков " [10; 136].

У сiчнi 1841 року Микола I затвердив розроблений командиром Окремого Кавказького корпусу розподiл тридцяти азовських човнiв по укрiпленнях. За цим розподiлом:

а) у Сухумi, Бомбарах, Анапi залишалося по одному човнi, бо цi мiста мають сухопутне сполучення;

б) у Новоросiйську, де зосереджується керiвництво всiєї берегової лiнiї, мати три човни;

в) в решті дванадцяти укрiпленнях, а саме Кабардiнському, Геленджицькому, Новотроїцькому, Михайлiвському, Тенгiнському, Вельямiнiвському, Лазарєвському, Головiнському, Навагiнському, Святого Духа, Гаграх, Пiцундi, мати по два човни [10; 150,152].

Згодом кiлькiсть азовських баркасiв зростає. Так, з 1839 по 1843 рiк у Миколаєвi було побудовано вже тридцять чотири човни [13; 67]. У 1844 роцi креслення мальтiйських човнiв було дещо змiнене вiдомим тодi в Миколаєвi майстром. Ним був грек Левтер Карагач, який з 1844 року став будувати баркаси в Редут-Кале [12; 18]. Човни редутської побудови були легкi на ходу, пiд вiтрилами i на веслах. До того ж, вони були досить зручнi для витягування їх на берег пiд час прибою.

Таким чином, вдосконалення креслення призвело до того, що човни нової побудови виправдали своє призначення. Останнє полягало в патрулюваннi схiдного узбережжя Чорного моря для припинення контрабанди, в плаваннi мiж сусiднiми укрiпленнями по справам служби i в навантаженнi та розвантаженнi кавказських пароплавiв i транспорту.

Озброєння баркасiв не змiнювалося. На них як i ранiше встановлювали трифунтовий фальконет. Козаки запевняли, що його буде достатньо як при наступi, так i в оборонi. Крiм того, азовцi мали iндивiдуальну зброю. Озброєння козакiв (яке вони зобов'-язанi були придбати за свiй власний рахунок) складалося iз рушницi, шаблi iкинжала. Рушницi були рiзного калiбру. Це переважно переплавленi драгунськi гвинтiвки iз багнетами i кинжалами, виготовленi на Златоустівському заводi для лейб-гвардiї Чорноморського дивiзiону [12; 26]. Така, дещо застарiла, зброя не завадила козакам 8червня 1844 року зробити висадку на берег i порубати та спалити турецьке контрабандне судно великих розмiрiв, забрати у горцiв зброю i захопити черкеську галеру на сорок чоловiк.

Човни редутської побудови були випробуванi вже влiтку 1844 року. Протягом лiтнiх мiсяцiв сiм контрабандних суден iз дванадцяти прибулих на схiдне узбережжя Чорного моря були захопленi в полон i потопленi [6; 373].

У листопадi цього ж року була проведена незначна реорганiзацiя азовських команд. Барон Будберг запропонував роздiлити азовськi команди на два вiддiлення. Перше вiд-дiлення повинне було патрулювати схiдний берег вiд Анапи до Навагiнського укрiпленя, а друге – вiд укрiплення Святого Духа до укрiплення Святого Миколи. Цей розподiл було затверджено iменним указом 14 сiчня 1845 року. Одним з вiддiлень командував старшина Барахович, а iншим – пiдполковник Дяченко. На думку iмператора, такий розподiл був корисний тим, що вiн сприяв кращому виконанню обов'язкiв патрулювання i в той же час "служил...устройству благосостояния чинов Азовского войска, наиболее службою своею отличающихся" [14; 4]. З цього року платня офiцерам Азовського вiйська зрiвнювалась з платнею офiцерiв чорноморських лiнiйних батальйонiв. У роки Кримської вiйни азовськi баркаси були переведенi до Новоросiйська, а команди азовцiв зарахованi до новоросiйського гарнiзону. Пiсля лiквiдацiї Новоросiйського укрiплення азовськi команди були у складi дiючого проти ворога вiйськового пiдроздiлу регулярної армiї. В той же час iз козакiв Азовського вiйська було зформовано ще морський батальйон, пiший батальйон i кiнну сотню загальною кiлькiстю 1820 чоловiк [19; 21]. Це було практично все доросле чоловiче населення вiйська.

За участь у вiйськових дiях пiд час Кримської вiйни азовське козацтво було нагороджене Георгiївським прапором з надписом "За храбрость и примерную службу в войну против французов, англичан и турок в 1853, 1854, 1855, 1856 годах".

Пiсля закiнчення вiйни всi пiдроздiли були розформованi. На службi залишилися тiльки азовськi команди, якi продовжували патрулювати Чорноморське узбережжя. На кiнець 50-х рокiв кiлькiсть азовських човнiв збiльшилася до сорока двох, i Азовське вiйсько виставило двадцять команд, а в жовтнi 1857 року була сформована ще одна команда [12; 36]. На лютий 1861 року їх було вже двадцять шiсть [11; 58]. Цi команди базувалися на Сухумськiй та Константинiвськiй морських станцiях. В них на 20 грудня 1861 року служило: 1) при Сухумськiй станцiї – 26 урядникiв, 333 козакiв; 2) при Константинiвськiй – 8 урядникiв i 148 козакiв [20; 27-28]. Для практичного навчання плавання на морi була утворена учбова команда. Одночасно на двох човнах здобували навики морського плавання i патрулювання 2 урядники i 36 козакiв [20; 28].

На початку 60-х рокiв уряд порушує питання про переселення азовцiв на Кубань. Протягом 40-50-х рокiв у сенатi неодноразово порушувалося це питання. Але його вирiшення вiдкладалося до закiнчення вiйськової кампанiї на Кавказi.