Азовська вiйськова канцелярiя ранiше була повiдомлена про майбутнє переселення. Так, 8 березня 1862 року наказний отаман вiйська генерал-майор Решетилов писав начальникам азовських команд при Сухумськiй i Константинiвськiй морських станцiях про рiшення Вiйськового мiнiстерства. Останнє при обговореннi становища Азовського козачого вiйська i намiрiв головнокомандуючого Кавказькою армiєю заселити i освоїти захiднучастину Кавказького хребта прийшло до висновку, що переселення козакiв Азовського вiйська необхiдне "как в видах общей государственной пользы..., так и для улучшения собственного быта азовских казаков" [16; 7]. Таке рiшення Вiйськового мiнiстерства було схвалене iмператором. Вiн наказав перевести Азовське вiйсько на Кавказ тодi, коли це буде зручно за вiйськовими обставинами Кавказького краю. Однак пересе-лення повинно вiдбуватися поступово протягом декiлькох рокiв охочими чи за жеребом [16; 7]. Офiцерiв i козакiв азовських команд, як людей бiльш досвiчених, закликали подати собою приклад готовностi виконати монаршу волю. 14 травня 1862 року начальники вiйськових комад доводили наказному отаману, що служилi козаки та офiцери, розумiючи мету уряду i необхiднiсть цiєї акцiї, готовi сприяти побажанням монарха. Вони всi без винятку виявляють бажання переселитися на Кавказ. Вже 30 вересня  1862 року за розпорядженням iмператора iз числа двадцяти шести команд були вiдпущенi по двi команди азовських козакiв з кожної станцiї по причинi переселення на Кавказ [16; 164]. На мiсця офiцерiв i козакiв Азовського вiйська для подальшої служби на азовських баркасах призначалися офiцери i матроси вiд морського вiдомства. Тiльки в листопадi 1864 року було дозволено залишити тих iз офiцерiв Азовського вiйська, якi побажають продовжити службу на баркасах при Сухумськiй станцiї [16; 581].

Щорiчне переселення значної кiлькостi сiмей на Кавказ не завадило козакам азовських команд i надалi демонструвати зразки мужностi i вiдваги. Про постiйнi десанти на територiю, яка контролювалася неприятельськими гiрськими племенами, про захоплен-ня i знищення контрабандних суден з Туреччини та Грецiї, про постiйнi перестрiлки з "неприятельськими народами" дiзнаємося iз рапортiв начальникiв азовських команд при Сухумськiй i Константинiвськiй станцiях [18; 17]. Були i тяжкi втрати. Так 18-19 червня 1862 року тринадцять азовських баркасiв приймали участь у вiйськовiй операцiї поблизу фотру Навагiнського. В ущелину Псахе був висаджений десант, який знищив "народное судилище... Мегкаме" i аул "непокiрних" горцiв. В ходi цих подiй було поранено двох сотникiв, двох урядникiв, одного приказного, дванадцять козакiв i вбито одного урядника та п'ятьох козакiв [18; 5]. I це в той час, коли сiм'ї загиблих готуватися до переселення...

Вiйськова служба козакiв азовських команд була високо оцiнена урядом. Тiльки офiцерам i нижнiм чинам Азовського вiйська, якi служили при Сухумськiй морськiй станцiї, було вручено двiстi п'ятдесят три срiбних медалi "За покорение Западного Кавказа" iз стрiчками [17; 35]. Декому з них вони були врученi посмертно.

За "Положенням про скасування Азовського козачого вiйська" вiд 11 жовтня 1865 року вiйсько лiквiдовувалося, а все його населення переводилося до цивiльного вiдомства. Цим указом знищувалося одне з останнiх козацьких утворень на Українi, яке уособлювало в собi традицiї Запорожжя, хоч саме воно не у всьому було їх носiєм.

Характеризуючи вiйськовий устрiй азовського козацтва необхiдно вiдзначити слiдуюче:

1. Азовське козаче вiйсько знаходилося пiд керiвництвом Новоросiйського генерал-губернатора i управлялося наказним отаманом i вiйськовою канцелярiєю. Воно несло службу зовнiшню i внутрiшню. Для зовнiшньої формувалися iз вiйська двадцять шiсть патрульних команд, якi знаходилися при Сухумськiй та Константинiвськiй морських станцiях схiдного берега Чорного моря. Склад i обов'язки цих команд викладенi вище. Для внутрiшньої служби, крiм тих, хто служив по внутрiшньому управлiнню, вiйсько мало учбову i внутрiшню команди. В останнiй служили внутрiшньо-служилi козаки.

2. Проходження вiйськової служби було покладено на служилих козакiв. Вiйськово- i внутрiшньо-служилим козакам складалися окремi списки. Згiдно ним велася черга, за якою козаки призивалися на службу. В разi серйозних причин допускався обмiн чер-га-ми i найм на польову службу.

3. Офiцери i козаки азовських команд при морських станцiях забезпечувалися пос-та-чанням не вiд вiйська, а вiд казни. Вони отримували порцiйнi грошi, а начальникам команд виплачувалися ще й столовi. Нижнiм чинам, якi служили в командах на Кавказi, щорiчно вiдпускалися синi фланелевi сорочки, в'язанi вовнянi фуфайки i дощовi пару-си-новi плащi за рахунок коштiв Кавказького вiдомства. Чини, якi служили в учбовiй i внутрiшнiй командах, отримували платню вiд вiйська.

4. Чини вiйська, якi служили на схiдному березi Чорного моря, забезпечувалися човнами особливої конструкцiї на зразок мальтiйських для патрулювання. Вони бу-ду-ва-лися за кошти Чорноморської прикордонної лiнiї. Для практичного навчання плавання на морi у вiйську було два баркаси.

Таким чином, Азовське вiйсько суттєво вiдрiзнялося вiд iнших козачих iррегулярних формувань Росiйської iмперiї за своїм вiйськовим устроєм. Головна вiдмiннiсть полягала в тому, що Азовське козаче вiйсько несло морську службу, що суперечило прямому призначенню козачих вiйськ. Вiдмiннiсть вiйськового устрою азовських козакiв була однiєю з причин лiквiдацiї самого вiйська.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛIТЕРАТУРА

1. Полное собрание законов Российской