Реферат на тему:
Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.)
У військовій історії України ще досі є чимало недостатньо висвітлених сторінок або й зовсім невідомих. Такими ще донедавна були питання про існування та функціонування військової розвідки і контррозвідки у добу визвольних змагань (1917-1921 рр.). Заповнення цієї прогалини* стимулювало автора до дослідження діяльності національних спецслужб в інші періоди.
До останнього часу залишалась практично не вивченою діяльність розвідки та контррозвідки Державного Центру УНР в екзилі у міжвоєнний період. Деякі вітчизняні дослідники, сучасники тієї доби, у своїх працях лише згадували про факт їх існування, але не більше. Запропонована стаття - це спроба проаналізувати організацію військової спецслужби та познайомитися з особами, котрі її очолювали. Власне розвідувальна та контррозвідувальна діяльність цієї інституції буде висвітлена у наступній публікації.
Опинившись за межами України внаслідок поразки у визвольних змаганнях, представники уенерівської еміграції, принаймні її лідери, добре усвідомлювали тогочасні реалії та обстановку. Проте вони не облишили намірів повернутися на рідну землю для відновлення незалежної держави, і після смерті у 1926 р. Головного Отамана Симона Петлюри активізували свою діяльність. За погодженням з тодішнім прем'єр-міністром Польщі Юзефом Пілсудським був створений Генеральний штаб Військового міністерства уряду УНР в еміграції, поділений за напрямками роботи на три секції. Друга його секція, зокрема, мала організовувати діяльність військової розвідки та контррозвідки.
Створення цього підрозділу у надрах Генштабу військового відомства не було випадковим. Адже завдання, які о тій порі мав вирішувати екзильний уряд, вимагали відповідної таємної політичної боротьби.
У декларації ДЦ УНР в екзилі з нагоди десятиріччя Центральної Ради, опріч іншого, наголошувалося: "Звіт з своєї діяльності уряд УНР дасть на український землі. Туди поверне він з тим прапором, що з ним ми вийшли, скріпивши ідею нашої державності ширшим досвідом і чином ... Доки наступить сповідна година, маємо робити все для її здійснення там, на рідній землі, де фактично має вирішитися наша національна-державна справа, і тут, за кордоном, де справедливе її вирішення в інтересах українського народу має знайти певне визнання та допомогу. Тому стежимо за настроями і потребами, що повстають на рідній землі, і готуємо способи їх задоволення ..." 1.
Для здійснення цих намірів необхідно було проводити відповідну організаційну роботу, готувати ґрунт для майбутніх дій, підтримувати зв'язок з Україною, інформуючи там своїх симпатиків та однодумців про існування ДЦ УНР в екзилі та його діяльність. Праця ця могла здійснюватися лише за умов діяльності спеціальних служб або ж органів з аналогічними функціями.
За свідченнями тогочасного міністра закордонних справ уряду УНР на чужині Олександра Шульгіна, на військове відомство (його спецслужбу) було покладено завдання: "підтримувати зв'язок поміж вояцтвом, яке опинилось за кордоном, і з Україною, слідкуючи пильно за всім тим, що там діється, ширючи серед українського громадянства наші державницькі ідеї"2.
Передусім треба було ретельно вивчати політичну й економічну обстановку в УСРР, а саме: ставлення населення до більшовиків, уряду УНР, рівень національної свідомості громадян, міжнаціональні відносини; культурно-освітня ситуація в Україні - ставлення більшовиків до української мови та церкви, організація навчання в школах, ефективність пропагандистської роботи існуючої влади; економічне становище країни - обсяги обробітку землі, стан промислових підприємств та залізниці, торгівля, ціни на продукти харчування й товари повсякденного вжитку, курс грошей; стан радянських військ на території України, їх чисельність і призначення, ставлення до них населення.
Перераховані об'єктивні відомості можна було отримати лише розвідувальним шляхом, через агентів, що перекидалися через спеціально організовані на кордоні з радянською Україною розвідувальні пункти.
Отримані дані після аналітичного опрацювання використовувалися для підготовки протестних матеріалів щодо становища в Україні й репрезентації їх на міжнародних форумах, та й взагалі надавали можливість орієнтуватися у подіях і виробляти відповідну тактику боротьби із своїми політичними ворогами.
Необхідність переправлення на радянський бік часописів та іншої друкованої продукції (в межах пропагандистсько-інформаційної роботи) для ознайомлення населення УСРР із життям та діяльністю Державного Центру вимагала роботи підібраних для цього спеціальних емісарів-маршрутників, які через ті ж розвідувальні пункти перекидалися через кордон.
Ще однією суттєвою об'єктивною причиною створення спецслужб було "зацікавлення" політичним життям української еміграції з боку радянських спецслужб. Це "зацікавлення" виливалося в запеклу боротьбу ОДПУ проти "української контрреволюції", "петлюрівщини".
Агентура ОДПУ активно і досить ефективно працювала практично в усіх закордонних центрах української політичної еміграції. Форми і методи цієї діяльності були різноманітними - фізичне знищення найбільш небезпечних ворогів, проведення інших цільових спецоперацій, розклад еміграції зсередини тощо.
В одному із документів ДПУ УСРР ("Орієнтування по активній українській к.-р." від 2 березня 1926 р.) підкреслювалося: " ... нашим черговим завданням є виявлення всієї цієї публіки (симпатиків української еміграції в Україні. - Авт.) та охоплення її нашою агентурою на всі 100%. Роботу цю треба повести самим плановим порядком, так щоб жоден із зазначеної вище публіки не залишився не врахованим і не уникнув нашої уваги ..."3.
Усе це, безумовно, змушувало провідних діячів уенерівської еміграції, колишніх військовиків Армії УНР вживати можливих для того часу заходів у відповідь, тобто, якщо говорити сучасною професійною мовою, - здійснювати контррозвідувальний захист ДЦ УНР в екзилі. Такою протидією, насамперед виявленням і знешкодженням більшовицьких агентів, мала займатися контррозвідка Державного Центру.
З огляду на розбіжності у політичних орієнтирах, виборі союзників та й, зрештою, конкуренцією у виборенні