Реферат - Військова спецслужба державного центру УНР в екзилі та її керівники (1926-1938 рр.)
21

спецслужби пряме відношення мали багато інших уенерівських діячів, здебільшого колишніх вояків Армії УНР - Фартушний, Литвиненко, Барвінський та ін., які працювали не у "централі штабу, а в теренах, на кордонах із СССР"5. Активно сприяли спецслужбам Державного Центру голови та провідні діячі товариств колишніх вояків Армії УНР у Чехословаччині, Румунії, Туреччині та на Балканах.
Переважна більшість співробітників ІІ секції працювала, так би мовити, поза штатом і фінансувалися за розсудом її керівника й військового міністра та спецслужб-партнерів, зацікавлених у їх діяльності, й виключно на оперативні потреби***. Дійти такого висновку дозволили свідчення учасників тих подій та окремі фінансові документи другого відділу Польського Генштабу, який був серед головних "спонсорів" екзильної спецслужби, про що більш докладно йтиметься далі.
Головним завданням ІІ секції, за визначенням Миколи Лівицького, було "утримування нелегальних зв'язків з Україною і її населенням, до чого належала також справа організації таємних невеликих осередків, які мали б у відповідний час розпочати повстанську чи революційну акцію"6. Але це не було самоціллю. Концентровано основні напрямки діяльності ІІ секції, а власне - розвідки і контррозвідки можна сформулювати так:
- здобування інформації про боєздатність, технічне оснащення, розвиток окремих родів військ, тактику дій великих армійських об'єднань;
- з'ясування становища у прикордонні задля успішного перекидання агентів;
- політична пропаганда серед населення УСРР шляхом розповсюдження на її терені відповідної літератури;
- налагодження зв'язків із симпатиками уенерівської спрямованості, підготовка їх до рішучих дій в перспективі;
- обмін політичною інформацією з іноземними спецслужбами;
- допомога Державному Центру у виробленні належної політичної лінії та напрямків ефективних дій як на терені України, так і в еміграції;
- виявлення лояльності кандидатів до еміграційних уенерівських угруповань;
- пошук імовірного компромату на діючих членів громад;
- дискредитаційна, розкладова робота проти політичних опонентів в еміграційному середовищі;
- здійснення пропагандистських заходів серед української еміграції;
- боротьба з агентами ДПУ у власних лавах, виявлення їх у середовищі інших політичних еміграційних угруповань;
- протидія місцевим поліційним апаратам та іншим інституціям країн перебування та ін.
У взаємодії з ІІ секцією працювала ІІІ секція Генерального штабу, займаючись виданням пропагандистської літератури, яку переправляли в Україну позаштатні працівники уенерівських спецслужб. Видавалися відозви, листівки ("летючки"), а також часописи, призначені для розповсюдження в УСРР та серед української еміграції. Пропагандистське відомство очолювали спочатку Іван Базяк, потім Петро Сікора. Обидва ці діячі офіційно не входили до складу спецслужби, але мали до неї пряме відношення. Не даремно у листах провідних діячів уенерівської еміграції, в тому числі й співробітників ІІ секції, зустрічаються згадки про них, "представників іншої ресорти (підрозділу. - Авт.)", до компетенції котрої входили завдання, дотичні до розвідувальної діяльності в УСРР. Листи Петра Сікори до безпосередніх виконавців завдань військової спецслужби, кураторів та керівників окремих підрозділів - це подекуди справжні інструкції про дотримання конспірації або настанови і застереження щодо певних операцій. В матеріалах державних архівів, зокрема і Служби безпеки України, знаходимо документи стосовно згаданих осіб, де вони іменуються не інакше, як "відомі розвідники-петлюрівці".
Таким чином, ІІІ секція практично була допоміжною у тій роботі, яку проводило "відомство" Чеботаріва і Змієнка. Взаємодія цих секцій була підпорядкована єдиній меті, скоригованій окремими завданнями спецслужби, наведеними вище.
Численні факти, свідчення вказують на те, що військовий міністр екзильного уряду генерал Сальський координував та спрямовував усю діяльність військової спецслужби ДЦ від самого її створення. Жодне більш менш серйозне питання не обминуло увагу військового міністра. Він повсякчасно і повсякденно "тримав руку на пульсі" таємної роботи, був у курсі всіх справ кожної із трьох секцій Генерального штабу.
Суттєво впливали на роботу спецслужб також і згадані вище провідні діячі військового міністерства В.Кущ, П.Шандрук, А.Валійський, які послідовно очолювали Генеральний штаб.
Протягом декількох місяців, від початку функціонування, Генеральний штаб очолював український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР В. М.Кущ.
Теоретичні знання В.М. Куща, практичний досвід оперативної роботи, безсумнівно, позитивно впливали на вироблення стратегії й тактики діяльності спецслужб ДЦ УНР у перші роки досліджуваного періоду. У його листах до відомих еміграційних діячів за 1929-1931 рр. знаходимо чимало корисних і доцільних порад, думок з приводу окремих ділянок роботи військової спецслужби і багатьох інших дотичних питань. В останні роки життя Кущ був членом головної управи Українського Центрального Комітету. Помер Віктор Максимович у листопаді 1924 р. у Варшаві, переживши всього на два роки свого соратника генерала Володимира Сальського.
Посаду начальника Генерального штабу ДЦ УНР у серпні 1927 р. заступив генерал П.Шандрук, який через кілька років став контрактовим старшиною польської армії, а згодом закінчив польську академію генерального штабу. Останнім начальником Генштабу аж до Другої світової війни був полковник Аркадій Валійський.
Причетність Павла Феофановича Шандрука та Аркадія Івановича Валійського до діяльності спецслужби у добу визвольних змагань 1917-1921 рр. нами не встановлена. Проте їх освіта та досвід, беззаперечно, були корисними у діяльності розвідки та контррозвідки ДЦ УНР в екзилі.
Обидва керівники ІІ секції - Микола Чеботарів і його наступник Всеволод Змієнко - фігури цікаві та неординарні. Обидва мали за спиною великий досвід, як військовий, так і життєвий, натури сильні й вольові, могли самостійно приймати рішення, були лідерами за вдачею.
Все життя першого керівника II секції Миколи Юхимовича Чеботарева було пов'язане з боротьбою - починаючи від доби першої російської революції і до перебування в

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7