У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


навпаки, наполягав саме на такому сценарії, пропагуючи необхідні для втілення своєї концепції засоби. Виявляючи відкрите і гостре неприйняття "миротворчої" політики військового міністра ДЦ УНР, відмови від задумів збройним, радикальним шляхом переломити ситуацію, він наголошував: "...Жадних "уступок" військових, фінансових, чи яких других не може бути. Одна уступка, - це зброя і кров... Шлях до Самостійної України через море крові ..."13.
Така безкомпромісна позиція зрештою призвела до відкритого конфлікту лідерів уенерівської еміграції, з одного боку, і Чеботарева - з другого. Це засвідчує один з листів Чеботарева до сотника Володимира Шевченка, в якому гострій, нещадній критиці вкотре піддаються незгодні з пропагованою ним тактикою В.К.Прокопович, П.Г.Чижевський, М.Л.Юнаків, В.В.Садовський. Зокрема, він наголошував: "Вони бояться сміливих кроків, без яких ніколи маса нашого народу не піде за ними. Вони хотіли б і "капитал приобрести и невинность соблюсти ..."14.
Цитуючи висловлювання Миколи Юхимовича стосовно провідних діячів екзильного уряду, колишніх вояків армії УНР, варто ставитись до них із великими застереженнями, зважаючи на постать автора, котрий, як переконуємося, хоч і був людиною дуже розумною, але подекуди йому бракувало витримки й поміркованості.
Аналізуючи справжні причини зняття Чеботарева з посади начальника ІІ секції у січні 1928 р., можна стверджувати, що це сталося через незадоволення його роботою та "екстремістськими" поглядами, на думку А. Лівицького, В.Сальського й інших провідників уенерівської еміграції. Варто також підкреслити, що, згадані чільні діячі екзильного уряду за своєю політичною вагою постаті зовсім іншого масштабу, вони знаходились на значно вищому щаблі. Їх авторитет та заслуги перед Україною не можна й порівнювати з тими, що мав начальник ІІ секції.
Не останньою серед причин усунення Миколи Юхимовича від роботи керівника ІІ секції стала і його занадто активна, не переконання провідних діячів екзильного уряду, співпраця з польськими спецслужбами. Він дозволяв собі використовувати агентуру, завербовану уенерівськими спецслужбами виключно для потреб 2-го відділу польського Генштабу, обминаючи при цьому уряд УНР. Саме в цьому підрозділі польських спецслужб Чеботарів почав працювати після усунення з посади керівника ІІ секції Генштабу Військового міністерства ДЦ. Факт сумлінної роботи Миколи Юхимовича на розвідку Польщі підтверджують і польські дослідники. Так, у роботі Andrzej Peplonski "Wywiad polski na ZSRR. 1921-1939" ("Польська розвідка в СРСР. 1921-1939 рр."), присвяченій діяльності польської розвідки на території СРСР, згадується Чеботарів як керівник центральної пляцувки "Україна" й навіть називається його псевдонім - "Гетьман"15.
Така "орієнтація" Чеботарева й інші його "гріхи" перед Державним Центром згодом призвели до того, що Андрій Лівицький звернувся до Пілсудського із клопотанням, щоб Чеботарева вислали з Польщі16. Це зрештою і сталося у 1929 р., коли він змушений був виїхати з країни і певний час жити у Парижі. Микола Андрійович Лівицький стосовно особи Чеботарева, його роботи на чолі ІІ секції, причин усунення писав, прозоро натякаючи на розходження у поглядах із керівниками ДЦ та інші обставини, про які "ще не час говорити"17.
Про гостроту конфлікту свідчить поява на світ у 1929 р. відозви Чеботарева до української еміграції, де нещадній критиці піддавалася й політика Уряду УНР в екзилі, і її чільні провідники. На жаль, ми не маємо самого тексту цієї відозви, але опосередковані згадки про неї зустрічаються в окремих документах тієї доби.
У 1930 р. незадоволення контактами Чеботарева із Петром Кожевніковим* висловлювали А.Лівицький, В.Сальський і В.Змієнко, називаючи Миколу Юхимовича "диким" націоналістом, який працює на користь німецької розвідки"18.
Розбіжності у поглядах Чеботарева і провідників ДЦ УНР в екзилі, його контакти і співпраця з оунівцями, польською, а згодом німецькою розвідками дали підстави уенерівським діячам називати його навіть "всесвітнім агентом". Саме цим прізвиськом Чеботарева обурюється у своїй книзі "Україна або смерть" Віктор Роєнко19.
У 1936 р. Чеботарів був (уже удруге) заарештований поляками, просидів у в'язниці до окупації Польщі німцями, котрі його звільнили і вивезли до Берліна. В одному із повідомлень НКВС БРСР до НКВС СРСР і НКВС УРСР по Львівській області про затримання у Білостоці "резидента німецької розвідки І.І. Маняка" згадується М.Ю. Чеботарів як "полковник петлюрівської банди", що готується до перекидання на радянську територію20.
У 1940 р. Микола Юхимович повернувся до Варшави. В роки Другої світової війни Чеботарів виїздив в окупований німцями Мінськ, атакож у Прагу, Відень, Белград, Софію, Варну, Бухарест. Є також його згадки про те, що він побував і в Москві: "Мав тоді великі зв'язки і мені пропонували улаштуватися в запіллі ..."21.
У 1944 р. Чеботарів евакуювався з Варшави на Захід. В 1946 р. знаходився у таборі для переміщених осіб в Оберсдорфі. Згодом оселився в Ульмі, де і помер 4 лютого 1972 р.22.
У контексті розглядуваного питання варто визнати: незважаючи на всі розбіжності у поглядах із провідними діячами, його дещо нестриманий і категоричний характер, у цілому Микола Юхимович був, безумовно, людиною корисною для військової спецслужби ДЦ. Його великий досвід знання, вміння прогнозувати відіграли позитивну роль на певному відтинку роботи ІІ секції. Дорікати за те, що він згодом перейшов до іншого табору української еміграції, мабуть, не варто. Адже мета Чеботарева залишалась незмінною - незалежна Україна.
Начальник ІІ секції Генштабу Всеволода Змієнко, який заступив Миколу Чеботарева на цій посаді, працював під керівництвом Сальського, навіть після того, як 1 січня 1936 р. секція була ліквідована.
Прийнявши справи від Чеботарева у січні 1928 р., він
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7