Коли військо зібралося в означеному місці, відбувався »попис«. для контролі, чи кожний козак як слід озброєний і приготований. Звичайно вимагали, щоб козак мав два сильні, добре відгодовані коні, добру рушницю, відповідну кількість пороху (2-5 фунтів) і куль (до 300), харчі та інше воєнне знадібя.

Деколи, ,у ближчі походи, військо виступало »налегко«, з малим вантажем, з самими »юками і саквами«, як казав Хмельницький. У дальшу дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч возів.

Військо рушало в похід впорядковане на полки та сотні, що йшли під своїми корогвами, зі своїм обозом і артилєрією. На ворожій території військо попереджували сторожі або ч а т и. Ціла армія розтягалася на великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки. На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли військо залишалося довше на одному місці, ставили для пробутку намети або ку р е н і. Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

В війні панувала у війську сувора дисципліна. За давнім звичаєм козакам заборонено було пити горілку підчас походу. Але пізніше цей звичай, мабуть, не вдержався. Сторожі довкола обозу пильнували, щоб неохочі не втікали з війська і втікачів ловили.

В таборі відбувався нераз суд і винуватих карали військовими карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини присуджували і кару смерти.

Окремі санітарні установи в ці часи ще не існували. У козацькому війську бували лікарі і цилюрники, але тільки принагідно, не на постійному військовому утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах. Славний козацький шпиталь у Трехтемирові був не справжнім шпиталем, а захистом для калік та інвалідів. Тільки як появилася де-небудь яка пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених околиць.

Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну церкву. Бій.Табор

Козацьке командування старалрся звести бій на місці, що заздалегідь було приготовлене на зустріч, щоб ворога відразу поставити у некорисну ситуацію. Це видно особливо у боях Хмельницького, під Корсунем чи під Зборовом, де гетьман заскочив поляків, неприготовлених до битви.

Базою для війська, що виходило у бій, був табор. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацькоі тактики.

Табором, називали поукладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табор уславився був у XV в. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його и литовські й польські війська в (XVI. в. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки, довівши його до незвичайної вмілості.

Табор починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табор з пятьох рядів возів, Пав люк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилєрію.

Коли ворог надійшов близько, піхота зпоза возів починала стрільбу з рушниць, так само відзивалася и артилєрія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене від наступу. В 1628. р. під за-слоною табору запорожці перейшли були цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх сильно обстрілювали. I так само пізніш верталися тим самим шляхом, теж «оборонною рукою«. А коли в одній сутичці утратили були одну пушку, то другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали. Під Дрижиполем 1655. р. козаки кілька днів відбивалися від польських військ, що іх переслідували, — »а табор мали такий міцний і вогнистий, як який Мальборґ« (славна пруська твердиня).

Ворог старався все в якомусь місці табор ррзірвати і крізь цю діру вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору, козаки привязували віз до воза, — хоч воно не було легко й вигідно. А коли ворог табор »розірвав«, або »урвав« його частину, старалася наново лінію возів замкнути. I тоді нераз мусіли залишати частину возів, а то й людей, щоб рятувати цілість, і табор наново справити, впорядкувати.

Нераз треба було спинитися на якомусь місціітут. готовитися до бою. Тоді випрягали коні і пускали, їх самопаш, — запорозькі коні були привчені ходити табунами, — а з возів будували кращий, оборонний табор. План такого табору бував різний. Нпр., 1625. р. на Цибульнику козацький табор мав вигляд півмісяця; в 1638. р. табор полковника Путивельця був овальний. Табор бував деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р. табор Хмельницького мав мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному таборі вози ставили близько один біля одного