буржуазно-поміщицький лад. Вони переконалися, що для забезпечення визначених поставок продовольства Центральна Рада не мала реальних можливостей. До того ж утворена з козаків 1-го Українського корпусу та Вільного козацтва Українська народна громада, зважаючи на неможливість співпраці з Центральною Радою, вирішила підтримати іншу владу у формі диктатури без народного представництва. Серед селян, які прагнули відродити козацький стан, мала вплив Українська демократично-хліборобська партія (заснована на Полтавщині у травні 1917 р.). У рішеннях з'їзду, що відбувся в березні 1918 р. у Лубнах, проголошувалися вимоги визнати принцип приватної власності як основу народного господарства і повернути власникам, включаючи поміщиків, конфісковані засоби виробництва. Серед "хліборобів" поширювалися настрої замінити владу Центральної Ради диктатурою сильної особи, обраної з-поміж військових. Найдоцільнішою, на їхній погляд, формою влади було гетьманство, а найкращою кандидатурою на роль гетьмана — почесний отаман Вільного козацтва України генерал П. Скоропадський. Країна була напередодні перевороту.
Свою частку в підготовку перевороту внесло німецьке командування: був оприлюднений наказ командуючого збройними силами Німеччини генерала Е. Людендорфа про запровадження в Україні німецьких військово-польових судів; було заарештовано двох міністрів Центральної Ради. Останнє засідання Центральної Ради відбулося 29 квітня. На ньому без обговорення було затверджено розроблену підготовчою комісією Конституцію УНР, і 29 квітня 1918 р. М. Грушевський був проголошений Президентом УНР. Однак у Конституції УНР посади президента не передбачалося. Така суперечність, проте, вже не мала жодного значення. Цього ж дня в Києві відбувся Хліборобський конгрес, де були присутні 8 тис. делегатів. На ньому владу було передано гетьману П. Скоропадському (1873-1945). У ніч на ЗО квітня 1918 р. прибічники гетьмана захопили державні установи. Переворот відбувся малою кров'ю: загинули три офіцери-геть-манці. У переповненому німецькими окупантами Києві стати на захист законного уряду ніхто не наважився. Центральна Рада була розпущена, М. Грушевський оселився на віллі "Виноградний сад" поблизу Києва як приватна особа. На цьому завершився період існування Центральної Ради — із 7 березня 1917 р. до 29 квітня 1918 р., тобто впродовж 13 з половиною місяців Центральна Рада пережила разом з усією Україною величезну еволюцію — від підданства — через автономію — до незалежної Української держави. Вона добилася визнання прав українського народу на свою державу, свою культуру, свою мову.
Нове державне утворення — Гетьманат "Українська Держава" -грунтувалося на поєднанні монархічних, республіканських і диктаторських засад. Тимчасово, до обрання парламенту, законодавча влада зосереджувалась у гетьмана, він залишав за собою також всю повноту виконавчої та судової влади.
Головою гетьманського кабінету міністрів став полтавський поміщик Ф. Лизогуб, міністерство закордонних справ очолив Д. Дорошенко.
У галузі зовнішньої політики влада спрямувала свої зусилля на міжнародне визнання України, свідченням чого було встановлення дипломатичних відносин з 12 країнами. У травні 1918 р. під час перебування в Києві російської делегації на чолі з X. Раковським був підписаний мирний договір і з Росією.
Характерними ознаками внутрішньої політики було скасування таких нововведень Центральної Ради, як націоналізація великих маєтків та культурної автономії, введення окремої категорії громадян — козаків, які фактично були заможними селянами і мали стати соціальною опорою режиму гетьмана. Фактично влада в Україні була в руках німців, що й відвернуло від уряду П. Скоропадського більшість партій, які підтримували Центральну Раду. Усе це позначилось на розвитку політичних подій. Характерною їхньою ознакою було подальше погіршення становища народу. Окупанти підтримували власників фабрик і заводів, поміщиків, які поверталися. Селяни не бажали повертати конфісковані у поміщиків майно і землю. Почалися підпали маєтків, потрави посівів, убивства поміщиків, а це, у свою чергу, викликало репресивні заходи окупаційної влади. У відповідь озлоблені селяни формували партизанські загони, які стали складовою руху опору окупантам. Цей рух намагалися використати у своїх інтересах есери і більшовики.
Найбільших масштабів селянська війна, яка поступово переростала у громадянську, набула на Київщині, де повсталих очолив український лівий есер М. Шинкар, на Чернігівщині, де діяв більшовик М. Кропивницький та на Катеринославщині в районі Гуляй-Поля. Тут Н. Махно, який співчував анархістським ідеям, розгорнув повстанський рух опору як німцям, так і білогвардійцям, а згодом — і радянській владі. Виступи селян були придушені німцями, а повстанці змушені були відступити до нейтральної зони, де їх використали представники закордонного бюро ЦК КП(б)У при формуванні двох повстанських дивізій.
Проте за період перебування уряду Скоропадського при владі, тобто за сім з половиною місяців, відбулися й корінні позитивні зміни. Так, у галузі фінансів встановлено українську грошову систему, засновано банки. Важливими були судові реформи: налагоджено судову справу, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. Починав активно діяти новий державний апарат. Робилися спроби створити 300-тисячну національну армію. Навесні 1918 р. українська армія нараховувала 15 тис. вояків, мала близько 6 тис. гармат і 250 кулеметів. Було розпочато поновлення козацтва та формування Чорноморського флоту.
Позитивні зміни відбулися на культурно-просвітницькій ниві. Було засновано 150 нових українських гімназій, два університети, національний архів, бібліотеку, яка мала понад 1 млн книг. Та особливо важливо, що 27 листопада 1918 р. було створено Українську академію наук у складі 12 академіків (Д. Багалій, В. Вернадський, А. Кримський, О. Левицький та ін.). Відкрито Національну галерею мистецтва, Український історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, "Молодий театр" Л. Курбаса. Засновано Національну оперу, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр.
Здійснено українізацію шкіл усіх ступенів починаючи з народних і завершуючи двома університетами. Було засновано кілька