політичного й економічного життя країни. На Україну було поширено дію російських декретів. На III Всеукраїнському з'їзді Рад 10 березня 1919 р. було проголошено першу Конституцію УСРР, згідно з якою влада закріплювалася за робітничим класом, найвища влада в республіці належала Всеукраїнському з'їзду Рад, а в період між з'їздами — Всеукраїнському Центральному Виконавчому Комітету (ВУЦВК). Членами ВУЦВК з'їзд обрав 89 більшовиків і 10 боротьбистів (так іменували себе українські ліві есери за назвою свого центрального органу — газети "Боротьба").
Головою ВУЦВК став Г. Петровський, уряд очолив X. Раковський.
Згодом на значній території України встановилася радянська влада. Проте в 1919 р. вона проіснувала недовго — близько 7 місяців. Насильницька продовольча політика — застосування продрозкладки і нав'язування колективних господарств — викликала гостре незадоволення селянства. У квітні 1919 р. в Україні відбулося 98 анти-радянських виступів, а в червні-липні — вже 328. Установки на соціалістичні перетворення озлобили селян, полегшили захоплення України денікінцями. Влітку 1919 р. Україна була захоплена армією генерала А. Денікіна, яку всебічно підтримували країни Антанти.
В. Винниченко в середині лютого 1919 р. подав у відставку і виїхав за кордон. С. Петлюра продовжував боротися з більшовиками.
Після того як Червона Армія захопила Вінницю, уряд УНР і його війська розмістились у Рівному та Кам'янці-Подільському. На цей час головний отаман став Головою Директорії, військова і політична влада опинилася в його руках. Невдовзі війська С. Петлюри змушені були залишити Рівне, і з 20 червня столицею УНР став Кам'янець-Подільський. Кількамісячне перебування в Кам'янці стало періодом пошуку шляхів подальшого розвитку боротьби. Фактичною силою, яка підтримувала отаманську владу, стала УГА, збройні сили ЗУНР.
За рішенням уряду ЗУНР 16-18 липня 1919 р. війська УГА перейшли ріку Збруч і вступили на Наддніпрянщину. Польща окупувала Східну Галичину.
Після відступу військ УГА та уряду ЗУНР за Збруч збройні сили ЗУНР об'єдналися з військами УНР С. Петлюри, який зі своїм штабом та урядом перебував у Кам'янці. Спільними силами після тривалих боїв 30 серпня 1919 р. було взято Київ. Водночас до Києва з південного сходу вступили війська Добровольчої армії на чолі з генералом А. Денікіним. Денікінці зажадали від петлюрівців залишити Київ, що й було виконано. Ефективність боротьби з денікінськими військами знижувалася через відсутність єдності керівників Директорії (С. Петлюри) і ЗУНР (Є. Петрушевича) щодо ставлення до денікінців. Уряд Є. Петрушевича 16 листопада перебрався до Відня. Командування галицької армії ЗУНР підписало з денікінцями угоду, за якою галицька армія переходила в повне розпорядження А. Денікіна, що, безумовно, посилило позиції білогвардійців.
В Україні 3 серпня 1919 р. встановився режим військової білогвардійської диктатури. У планах А. Денікіна про відновлення єдиної і "неділимої" Росії не було місця для самостійної України.
В Україні відновлювалися поміщицькі маєтки. Селян зобов'язували передавати поміщикам третину врожаю, зібраного на поміщицьких землях. Крім того, було здійснено збирання зерна для потреб білої армії — по 10 пудів з десятини. Поновились і права власності на заводи, фабрики, шахти та інші підприємства. Були зневажені соціально-політичні права трудящих. Така антинародна політика білого режиму викликала жорстокий опір. У тилу денікінських військ виникали численні повстанські загони, які завдавали по білих помітних ударів. Особливо великими були загони під проводом Н. Махна, кількість бійців у яких доходила до 60 тис. Вони боролися проти денікінців під загальним керівництвом Реввійськради.
У жовтні 1919 р. Червона Армія зупинила наступ денікінських військ і розпочала контрнаступ. 11 грудня 1919 р. було звільнено від денікінців Полтаву і Харків. Київ було визволено 16 грудня 1919 р. від білогвардійців і петлюрівців. Цього дня в Москві було створено надзвичайний орган влади — Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком). До його складу ввійшли Г. Петровський, В. Затон-ський, Д. Мануїльський, М. Владимиров, В. Чубар. Цей комітет у міру звільнення території призначав ревкоми в губернії, повіти, міста.
Продовжуючи наступ на Правобережну Україну, Червона Армія в районі Вінниці оточила об'єднану групу військ А. Денікіна, С. Петлюри та УГА. Частини УГА відмовилися воювати за А. Денікіна і перейшли на бік Радянської влади, а С. Петлюра, залишивши наказ про призначення М. Омеляновича-Павленка керівником решти своїх військ, 5 грудня 1919 р. з кількома міністрами Директорії таємно тікає до Польщі. Визволивши район Східної, Лівобережної та Правобережної України, Червона Армія на початку лютого 1920 р. звільнила від білогвардійців Південь України, а рештки розбитої Добровольчої армії з України і РСФРР відійшли у Крим.
Таким чином, на початку лютого 1920 р. радянська влада в Україні була відновлена.
Після поразки А. Денікіна Антанта зробила головну ставку в боротьбі проти радянської влади на генерала Врангеля, війська якого перебували у Криму і на Півдні України, а також на Польську армію Пілсудського. Правлячі кола Польщі взяли собі на допомогу уряд Директорії. У процесі підготовки війни проти УСРР і РФСРР, щоб надати своїй агресії якоїсь юридичної основи, 22 квітня 1920 р. уряд Пілсудського підписав з С. Петлюрою і ще кількома міністрами колишньої Директорії воєнно-політичну конвенцію "Варшавський договір". За цим договором польський уряд визнавав за Директорією "верховну владу на Україні" на чолі з головним отаманом С. Петлюрою. За Польщею залишалися території, захоплені її військами (Холмщина, Підляшшя, Посяння і Лемківщина, Західна Волинь, частина Полісся, вся Галичина). Але Польща відмовилася від претензій на територію в межах Речі Посполитої 1772 р. Збройні сили УНР переходили під командування Польщі.
Об'єднані сили Польщі (150 тис.