Реферат - Військово-польова жандармерія - спеціальний орган Української повстанської армії
12

крадіжками державного й військового майна, аморальними вчинками, догляд за безпекою ліній нелегального зв'язку. Як бачимо, крім власне військово-поліційних функцій на ВПЖ передбачалося покласти й суто контррозвідувальні завдання (хоч "чисто" контр-розвідувальним органом в УПА була Служба безпеки). Про це свідчить і пропозиція щодо надання ВПЖ права на творення "в УПА та в терені своєї діяльності сітки агентурної розвідки".25 Передбачалося при штабі кожної Групи УПА запроваджувати "відділ" ВПЖ у складі коменданта, його заступника, слідчих, технічних працівників та власне жандармів, при загоні УПА (що приблизно відповідало бригадному або полковому рівню) - "станицю" (комендант, писар, жандарми). Підрозділи ВПЖ мали подвійне підпорядкування - військовому командиру і "фахове" - за власною вертикаллю. До 1944 р. ВПЖ підпорядковувалась керівникам СБ в УПА, а потім була виведена в самостійний орган (при цьому діяльність обох структур тісно координувалася при оперативно-організаційній зверхності СБ). З метою підвищення статусу, з лютого 1944 р. начальник жандармерії куреня (на той час - основної тактичної ланки УПА) був виведений з підпорядкування курінного командира й підлягав лише коменданту ВПЖ Військової округи (складової групи) УПА.26 На керівника підрозділу ВПЖ покладалися організація роботи підлеглих, планування службової діяльності, контроль за діями підлеглих й застосування до них дисциплінарної практики, їх професійне навчання, підготовка звітних документів. У документі визначався порядок проведення обшуків та арештів, слідства, службового документування.27 У липні 1944 р. відділ боротьби з бандитизмом НКВС УРСР за матеріалами УПА та свідченнями захоплених її учасників підготує "Довідку про польову жандармерію "УПА".28 В ній дано характеристику організаційній побудові ВПЖ. Як зазначалося, ВПЖ при Головному штабі УПА нараховує до 50-60 осіб й складається з начальника, його заступників з контррозвідки та боротьби з дезертирством, слідчої групи (5-6 співробітників), ад'ютанта і друкарки, груп по 3-4 жандарми для охорони керівного складу штабу. Жандармерія штабу Військової округи нараховувала 30 -35 осіб на чолі з начальником, його помічниками (з такими ж функціями, як і при штабі УПА), слідчих (3-4), друкарки і груп охорони посадових осіб штабу Округи. При штабах куренів ВПЖ (7-10 осіб) мала типове управління, а решта жандармів по 2-3 особи ( "рой" або відділення) розподілялася по сотнях.  На практиці структура і штатнтй розклад ВПЖ, як правило, визначалася розпорядженнями високих командирів УПА. Так, наказом №3 від 3 листопада 1944 р. командуючого Групою УПА - "Північ" при штабах бригад цього з'єднання запроваджувалися "чоти" (взводи) ВПЖ.29 За свідченням В. Андрухіва ("Тура"), учасника особистої охорони організаційно-мобілізаційного референту штаба Групи УПА - "Захід" (псевдонім "Замок"), командуючим цією Групою В.Сидором ("Шелестом") було визначено наступню структуру жандармерії - відділ при штабі Групи (керував жандармерією особисто В. Сидор), підрозділи ВПЖ Військових округ, загонів і куренів. Робота ВПЖ координувалася з референтурами СБ відповідних територіальних проводів ОУН - крайового, обласного тощо.30 Існували і підрозділи ВПЖ за об'єктовою ознакою. Відомо, наприклад, що при школі командирів УПА "Олені" біля с. Липа Станіславської обл. (командир - поручник "Поль"), знищеної внаслідок операції 14-го загону прикордонних військ НКВС 15 жовтня 1944 р., був підрозділ з 50 жандармів, на яких покладалися охорона й постачання навчального закладу.31 Про поточну оперативно-слідчу та бойову діяльність жандармерії дають уявлення, зокрема, звіти коменданта ВПЖ Військової округи "Богун" (УПА - "Північ") "Вороного" за грудень 1943 -січень 1944 рр. Серед конкретних акцій - арешти осіб за підозрою у співпраці з радянською владою та конкурентами-мельниківцями, роззброєння поліцейських-"шуцманів", сутички з підрозділами мельниківців та поляків, затримання вояків та слідство у справах самовільного залишення частин, затримки з відпусток або лікування, грабунків цивільного населення, пияцтво та "деморалізацію", перевитрати коштів тощо. До винних застосовувалась смертна кара (подекуди її замінювала за особисті заслуги або молодість на інші види покарань), відправлення до "карних відділів" на 1-5 місяці, позбавлення права носити зброю, наряди на службу тощо.32 Цікаві свідчення про діяльність ВПЖ дав один з її командирів, поручик УПА, командир загону "Маківка" Дмитро Вітовський ("Зміюка"), захоплений засідкою 215-го полку внутрішніх військ 19 березня 1946 р. поблизу м. Сколе Дрогобицької обл. (поручник був сином ініціатора "Листопадневого зриву" 1918 р. у Львові, військового міністра ЗУНР полковника Д. Вітовського). У листопаді 1944 - травні 1945 рр. Вітовський-молодший був командантом обласної ВПЖ Станіславщини. До його обов'язків входило керівництво окружними, надрайонними і районними ланками ВПЖ. Основним видом справ було розслідування фактів дезертирства й ухиляння від служби в УПА. Нижчі коменданти ВПЖ направляли підслідних на обласний рівень, де й остаточно ухвалювався висновок про винність та здійснювалося покарання. Вироки здійснювалися особистою охороною "Зміюки" у складі 24 жандармів. Всього за зазначений період в області було розстріляно за небажання перебувати в УПА до 240 осіб.33 Навесні та влітку 1945 р. Проводом ОУН(Б) здійснюється докорінна перебудова тактики повстансько-підпільних сил, в основі якої був перехід до дій дрібними групами з мінімізацією відкритих збройних виступів та зіткнень з радянською військовою машиною. У серпні 1945 р. на нараді за участю Р. Шухевича, В. Кука, шефа СБ М. Арсенича, інших провідників ОУН та УПА ухвалюється рішення про переведення підрозділів УПА у безпосереднє підпорядкування територіальним проводам ОУН.34 Поступово вояки Армії, що зазнали кількадесятитисячних втрат у 1944-1945 рр., розчиняються у мережі озброєного підпілля ОУН. В рамках реорганізації вирішується і доля ВПЖ, яка фактично "залишилася без армії". Нами, на жаль, не виявлено точної дати та директивного документа про розпуск ВПЖ. За свідченнями Д. Вітовського (людини, безсумнівно,

---

Сторінки: 1 2 3 4