Вклад німецьких колоністів у розвиток сільської промисловості Волинської губернії

Незважаючи на те, що німецька колонізація на Волині в другій половині XIX – на початку XX ст. носила аграрний характер, незначна частина волинських німців була зайнята і в промисловості. У зв’язку з тим, що у промисловому відношенні Волинська губернія була однією з найвідсталіших в Україні, то й частка німців у цій сфері була невеликою, хоча присутність їхня помітна у багатьох галузях, причому не лише в містах, але й у сільській місцевості. Саме участь німецьких поселенців у розвитку сільських промислових підприємств Волині ми й проаналізуємо.

Ще в 70-х роках XVIII ст. деякі волинські поміщики стали запрошувати з Австрії, Польщі, рідше з Німеччини, німецьких заводчиків, пропонуючи їм облаштовувати різні заводи (мануфактурні, цукрові, винокурні та ін.), тим самим сподіваючись збільшити свої прибутки. Правда, через примітивність ці заводи покладених на них сподівань не оправдали і досить швидко припинили своє існування [4, 6].

Але такі традиції участі німців у розвитку волинської промисловості знайшли своє продовження у XIX ст. й, особливо, в його другій половині, коли розпочався період масової німецької колонізації в цьому регіоні.

Ще в кінці XVIII ст. на Волині зявились і так звані “штаблілігер” із Сілезіі, котрі приїжджали за дорученням великих фірм і працювали тут лісорубами[5, ]. Активна участь німців у лісорозробній та лісопереробній промисловості краю знайшли своє продовження і в XIX ст., і на початку XX ст. Але тепер вони не лише працювали лісорубами та простими робітниками, але й володіли лісопильними заводами в різних повітах губернії. З 1872 р. такий завод, що належав Вільгельму Рау, працював у с. Козин Ровенського повіту. У 1892 р. на ньому було перероблено 1500 соснових колод, напиляно 9000 дощок загальною вартістю 3000 руб. [7, 220]. Цьому ж власнику в містечку Степань і с. Оршів того ж повіту належало ще два лісопильні заводи, які виробляли щорічно лісоматеріалів на суму 170 тис. руб., а збувалася продукція переважно за кордон [2, 287]. Австрійському підданому А.Кен-ду належало подібне підприємство в с.Плоска Дубенського повіту. За 1892 р. тут було перероблено 3500 сосон і виготовлено 1000 колод, 10 тис. шпал, 500 кіп гонти та іншої продукції на суму 20 тис. руб. [7, 228]. Німецькому купцеві Альбрехту належав такий же завод у тому ж повіті в с. Касареві [2, 287].

Менш потужні лісопильні заводи, власниками яких були і на яких працювали німецькі вихідці, траплялися подекуди і в інших повітах губернії. Зважаючи на площі вирубаного німцями волинського лісу, потрібно визнати, що це було хижацьке ставлення до лісових багатств Волині.

Крім лісопильних, німці відкривали і лісопереробні заводи різного профілю. Зокрема, їм належало кілька паркетних фабрик. Використовуючи залишки дубових колод з лісопильних заводів, на цих підприємствах виготовляли досить високоякісний паркет, як по чистоті виготовлення, так і по красі дерева. Ці фабрики були непогано обладнані, що й забезпечувало високу якість продукції. Продавався паркет переважно за межі губернії через відсутність на нього попиту в губернії [15, 16]. У 1882 р. поблизу міста Здолбунова бароном Л. Кронебергом була заснована фабрика дубового масивного паркету “Тайкури”. Виготовлялося тут масивного дубового паркету 30 тис. кв. метрів у рік. Річний прибуток наближався до 70 тис. руб. На фабриці працювало 24 робітники і парова машина потужністю 24 кінські сили [6, 245]. Біля с. Лози Кременецького повіту у 1893 р. була заснована механічна паркетна фабрика Франца Аутергофа. На ній працювало 56 робітників і парова машина потужністю 50 кінських сил. Річний прибуток складав близько 100 тис. руб. [6, 245]. У містечку Радзивілові німцю належала меблева фабрика, на якій виготовляли модні в ті часи так звані віденські гнуті меблі. Річний її оборот складав 2 тис. руб. [2, 229].

Досить активно були зайняті німці ще в одній галузі волинської промисловості – паперовій. З 1886 р. у с. Рудня Почаївська Ровенського повіту діяла паперова фабрика прусського підданого Г.Фукнера. У 1892 р. у процесі виробництва тут було використано 10 тис. пудів деревної маси, 6 тис. пудів ганчір’я, 4 тис. пудів целюлози та 500 куб. сажнів дров. Було виготовлено 20 тис. пудів обгорткового паперу вартістю 40 тис. руб. [7, 151].

Потрібно зазначити, що обгортковий папір, відомий під назвою “сахарная бумага”, потребували місцеві цукрові заводи, де він використовувався для упаковування цукру. Ціна його була 3 руб. за пуд ваги. Газетний та папір для письма, що мав високу якість, у губернії майже не виготовлявся. Зрідка на паперових заводах Волині робили папіросні гільзи [7, 121]. Згаданий вище Г.Фукнер орендував також целюлозний завод у землевласника Радзиминського в с. Миньківці Дубенського повіту, на якому в 1892 р. було виготовлено 10 тис. пудів деревної маси, вартістю 8 тис. руб. [7, 151]. На початку XX ст. у Ровенському повіті він відкрив ще одну паперову фабрику в с. Верба. На ній працювало 8 робітників, і продуктивність заводу була 8 тис. руб. на рік. А на заводі в Рудні Почаївській на цей час уже працювало 40 робітників, а продуктивність його зросла до 50 тис. руб. у рік [1, 294]. У Житомирському повіті завод обгорткового паперу теж належав німцю Герману [13, 100].

Традиційно німецьку промисловість на Волині пов’язують з виробництвом сукна. І це цілком обґрунтовано. У