Суттєвим моментом тактики запорожців досліджуваного періоду, виявилось поєднання вогню мушкетів з дією холодної зброї. У країнах Західної Європи при застосуванні ручної вогнепальної зброї робилася ставка на залповий, неприцільний вогонь. У козацькому же війську навпаки. Основним прагненням було досягнення підвищення влучності прицільного індивідуального вогню. Торкаючись майстерності козаків як стрільців, венеціанський посол А. Віміна у той час записав, що бачив на власні очі, як запорожці "гасять кулею свічку відсікаючи нагар так, що можна подумати, наче зроблено щипцями". Разом з тим українські козаки, завдяки Сагайдачному навчилися створювати інтенсивний і щільний вогонь. Досягли вони цього завдяки тому, що Сагайдачний зменшив стрій козацької піхоти під час бою до трьох шеренг, де перша шеренга вела вогонь, друга шеренга передавала заряджені рушниці, а третя безперервно заряджала їх. Це дозволяло, при забезпеченні безперервності вогню, залучити до одночасного пострілу (залпу) максимальну кількість стрільців і цим самим створити широку фронтальну смугу щільного вогню. З іншого боку, побудова козацької піхоти у тришеренговий стрій зводила до мінімуму людські втрати від артилерійського вогню противника. За підрахунками, така своєрідна технологічна лінія, дозволяла запорожцям робити до 3 пострілів за хвилину, що перевершувало можливості західноєвропейської піхоти майже в 8-10 разів. Якщо останнім було потрібно близько трьох хвилин, щоб бути готовим до нового пострілу, то в козацькому війську, шеренга яка зробила постріл, була готова до наступного вже через 20-30 секунд.Під час бою, українські козаки зближувалися з противником на дійсний постріл (300-350 кроків), поражали його влучним і інтенсивним вогнем, і переходили до рішучої атаки холодною зброєю.Вогонь повинен був частково розладнати і деморалізувати противника, дезорганізувати його вогонь і понизити його дієвість. Крім цього, дим від пострілів служив свого роду маскуванням для атакуючого.Тобто, ми бачимо, що Сагайдачний віддавав основну перевагу удару холодною зброєю, не відмовляючись при цьому від розумного використання всіх властивостей вогнепальної зброї. Рушничному вогню він відводив роль підготовки удару. Прикладом цьому можуть бути бойові дії проти турецьких військ у 1616 році під Галацом. Побачивши, що ворог отримує підкріплення, Сагайдачний приймає рішення розпочати наступ, незважаючи на те, що противник мав значну перевагу у кількості військ. Наступ відбувався розстрільною лавою, з використанням складок місцевості. Спустившись до Дунаю й обминувши біля самого берега турецьку флангову батарею, частина козацького війська після короткої вогневої підготовки завдала рішучий і несподіваний удар по турецькому стану і в передмістя, не давши часу туркам навіть зарядити свої