Реферат на тему:

Воєнні походи скіфів до Передньої Азії

Скіфи, поряд із кіммерійцями, є першим історичним народом на теренах нашої країни. Створена ним держава, Велика Скіфія, стала однією з наймогутніших держав Давнього Світу. Скіфи зробили свій особливий внесок у розвиток воєнного мистецтва. Їхня воєнна історія заслуговує уваги й вивчення.

Після приходу скіфів на терени Східної Європи, перемоги над кіммерійцями й опанування територіями Північного Причорномор’я та Північного Кавказу, на початку VІІ століття до н.е. їхня воєнно-політична активність була спрямована на південь від Кавказьких гір, у місця розташування давніх цивілізацій . Час скіфських азіатських війн є героїчним періодом скіфської воєнної історії. Цьому періоду присвячено цілу низку публікацій. Дискусійними залишаються питання визначення часу скіфської гегемонії у Передній Азії, аналізу впливу давньосхідних культур на розвиток воєнного мистецтва скіфського війська, внесок скіфів у воєнну справу Давнього Світу та інші.

Про воєнні походи скіфів до Передньої Азії повідомляють ассирійські клинописні документи, вавилонські хроніки, давньоєврейські тексти2. Про перемоги скіфів, їх похід на Єгипет і панівне становище в Азії писав Геродот (І, 73, 103 — 106,130; IV, І)3. Цінні доповнення в цьому питанні є в «Географії» Страбона4 і в інших античних авторів.

Дані, накопичені сучасною археологією5, переконливо підтверджують повідомлення давніх документів та авторів про воєнні дії скіфів у Передній, Малій Азії і на Близькому Сході. При розкопках оборонних споруд міст Закавказзя, Месопотамії, Сирії, Палестини зустрічаються скіфські бронзові вістря стріл. Скіфські речі: деталі кінської вузди, мечі, наконечники стріл знайдені при розкопках урартійських фортець у комплексах VІІ—VІ ст. до н.е.6. На городищі Норшунтепе (територія сучасної Туреччини), були знайдені скіфські наконечники стріл, списів, ножі, вудила, бронзові вуздечні бляхи, у вигляді голови грифона. Набори озброєння скіфського типу, які включали акінаки, біметалевий клевець, наконечники стріл, знайдено в центральній Анатолії7. Награбоване добро вивозилось далеко за межі Передньої Азії. Ассирійські зображення на піхвах скіфських мечів, срібні ніжки ослонів урартійського походження, прикраси азіатських красунь не рідкість у знахідках на території України і доходять до Кіровоградщини та Київщини.8 Дивовижно нагадують державний символ України — тризуб, який своїм корінням сягає у глиб віків, знаки на обкладці царського меча з Келермеського кургану і на руків’ї акінака з так званого Мельгуновського скарбу на Кіровоградщині. Ці знаки на думку Б.Б.Піотровського відповідають урартійському символу «дерева життя».

Час воєнної присутності скіфів у Передній Азії визначається в межах від початку 70-х років VII ст. до н.е. до середини 80-х років VI ст. до н.е. На Передньоазіатському театрі воєнних дій скіфи вперше згадуються в анналах царя Ассирії Асархаддона (681—668 рр. до н.е.), що датуються під другим роком його правління9. Останніми згадками про скіфську воєнну присутність в Азії є тексти давньоєврейських пророків 90-х років VI ст. до н.е. Геродот (І, 74) залишив нам свідчення про участь окремого «заколотного загону скіфів — кочівників» у війні між мідійським царем Кіаксаром і володарем Лідійського царства Аліаттом, яка закінчилась 28 травня 585 р. до н.е. Саме ця подія, на думку багатьох учених, стала завершенням участі скіфів у війнах на території Передньої Азії. У всякому разі, жодного факту, що вказує на їх перебування тут після вказаного терміну невідомо. 

Характер азіатських війн скіфів свідчить про те, що їх загони діяли оперативно, були не обтяжені обозами із сім’ями і домашнім скарбом, стадами худоби і тому подібним. Де ж на цей час знаходилось основне ядро скіфів, де був розташований вихідний район їх військових походів? Є різні думки про локалізацію «Скіфського царства», яке в ассирійських документах названо «царством Ішкуза». Одна група вчених схильна бачити його в районах поблизу озера Урмія в Іранському Курдистані, друга — в межиріччі Кури й Аракса на території сучасного Азербайджану. На думку автора, найбільш аргументована думка про перебування в VIІ—VI ст. до н.е. основного ядра скіфських племен на території Прикубання і Північного Кавказу. Деяка частина скіфів при цьому кочувала в степах Криму та Північного Причорномор’я від Дунаю до Дону10. Сам Геродот, описуючи повернення скіфів до «своєї країни» після походів до Передньої Азії, локалізує її саме в Північному Причорномор’ї (IV, 1—3). Етноплемінний склад скіфського військового об’єднання був доволі строкатим, бо включав загони зі всіх областей Скіфії. Разом зі з’єднаннями скіфів царських у походах брали участь підкорені кіммерійці11 і загони з північнопричорноморського Степу й Лісостепу, і сусідні савромати, і воїни кавказьких племен. До складу скіфського об’єднання могли входити і загони амазонок12. Оскільки кочове скотарство не вимагало великої кількості робочих рук, значна частина населення могла відірватись від трудової діяльності і взяти участь у довготривалих воєнних походах. Прекрасно озброєні залізною зброєю відмінної якості, далекобійними складними луками, маючи високу маневреність, скіфи являли собою грізну силу, ідеально пристосовану до ведення грабіжницьких війн у далекому відриві від своїх стратегічних тилів (рис. 3). Так як азіатські війни скіфів продовжувались загалом близько століття, мало вірогідно, що їх військові контингенти, які діяли в Передній і Малій Азії, на Близькому Сході, не підтримували зв’язків із своїми стратегічними тиловими базами у Передкавказзі та Північному Причорномор’ї, не відправляли туди свою здобич і не отримували звідти підкріплень. Скоріше навпаки, окремі загони скіфів або скіфське військове об’єднання в цілому періодично здійснювали воєнні вторгнення в Передню Азію. Ассиро-вавилонські документи, давньоєврейські пророки, античні історики не вказують на скіфів як на