Реферат - Воєнні походи скіфів до Передньої Азії
12

союзниками мідянами і вавилонянами. При розкопках цього міста в шарах кінця VІІ ст. до н.е. знайдено багато наконечників стріл „скіфського типу»19. Чи не є це свідченням участі скіфів у знищенні останнього оплоту ассирійців? Кого, як не союзників, міг запросити до себе на бенкет мідійський цар, про який згадує Геродот: „Більшість із них запросив до себе на бенкет Кіаксар і мідійці понапоювали їх як слід і перерізали. Так мідійці знову повернули собі свою владу в країні, яку мали, і перед тим заволоділи Ніном і підкорили також і ассірійців, за винятком області Вавилона» (І, 106). Саме після цієї події, мабуть, почалось масове повернення скіфів у північнокавказькі та північнопричорноморські степи. З азіатським походом Мадія тісно пов’язана проблема скіфського панування в Передній Азії . Чомусь, саме результати цього походу інколи, спираючись на працю Геродота, вважають за початок перехоплення скіфами військової ініціативи на Передньоазіатському театрі воєнних дій. Але Геродот зовсім не акцентує на цьому увагу. Просто він, згадавши події під стінами Ніневії, робить стрибок у часі назад, що взагалі властиво для нього, і переходить до пояснення шляху пересування скіфів з Європи до Азії та засвідчує: «Тоді зустрілися мідійці із скіфами і були розбиті в битві, втратили своє панування, а скіфи поширили свою владу в усій Азії. Звідти вони попрямували до Єгипту. А коли прибули до Сирійської Палестини, їм назустріч вийшов Псамметіх, цар Єгипту, і дарами, і умовляннями йому пощастило переконати їх не йти далі. І коли вони відступали, вони опинилися в сирійському місті Аскалоні, більшість скіфів пройшли містом, не завдавши жодної шкоди, але деякі з них затрималися й пограбували храм Афродіти Уранії… Скіфи володіли Азією впродовж двадцяти восьми років і своїми нахабством і свавіллям усе перевернули там догори ногами. З одного боку, вони вимагали від підкорених народів данину, що вони визначали до кожного з них, а крім збирання цієї данини вони роз’їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого» (І, 104—106). Про панування скіфів у Передній Азії Геродот у своєму творі згадує ще кілька разів (І, 73, 130; IV, 1), підтверджуючи при цьому вказаний термін 28 років, хоча хронологічні рамки цього періоду він чітко не вказує. Ряд дослідників порядок подій бачили так: скіфи на чолі зі своїм царем Мадієм вторглись в 614 р. до н.е. в Передню Азію, подолали мідян, потім вступили з ними в союз, завдали поразки ассирійцям, здійснили ряд грабіжницьких походів до Палестини, Сирії та Єгипту, близько 28 років володіли Мідією, поки Кіаксар не знищив їхніх вождів і таким чином не припинив їх панування20. Але історичні реалії не дозволяють погодитись з такою послідовністю подій. Панування скіфів у Передній Азі проходило й закінчилось у часи правління Кіаксара, проте Геродот жодним словом не обмовився, що воно почалось за Кіаксара. Початком скіфського панування в Азії похід Мадія на поміч Ніневії в 614 р. до н.е. не може бути, тому що: — тоді кінець панування скіфів припадає на 586 р. до н.е., а це вже час після смерті Кіаксара; — уже напередодні війни з Лідією Кіаксар приймає до свого двору загін „заколотних» (бунтівних) скіфів-кочовиків, у самій війні скіфи діють на боці Лідії — ці обставини вказують на ворожі стосунки мідійців із скіфами-царськими вже в 591 р. до н.е.; — відразу після остаточного падіння ассирійської деспотії в 605 р. до н.е. відбувається зліт могутності Мідії, захопленням нею влади у всьому регіоні, встановлення своїх порядків. Більш, ніж чвертьвіковому пануванню скіфів у цей час просто немає місця; — в середині 90-х років VІ ст. до н.е. при розгромі Урарту скіфи уникають зіткнень із мідійцями, грабують урартійські міста на півночі країни. Очевидно, згадана Геродотом переможна битва скіфів із мідійцями, яка забезпечила панівне становище скіфів, відбулася раніше 614 року до н.е. Сам Геродот таку подію як здобуття Ніневії пов’язував, ймовірно, із закінченням скіфського панування, а не з його початком (I, 106). У сучасній літературі має місце думка, започаткована ще І. М. Дьяконовим, що встановлення скіфської гегемонії в Передній Азії відбулось в 653—652 рр. до н.е. Після завданої поразки мідійцям, військо Мадія могутньою хвилею заполонило майже увесь Давній Схід і зупинилося лише на кордонах Єгипту, де фараон Псамметіх І відкупився від них великою даниною. Мадій нібито втрутився і в боротьбу Лідії з кіммерійцями21. З таким порядком подій не можна погодитись. Викладеному Геродотом баченню воєнно-політичних подій в Азії відповідають, або принаймні не суперечать такі твердження: По-перше, незрозуміло про яку облогу Ніневії в середині VІІ ст. до н.е., до подій 614 р. до н.е., можна говорити, коли Ассирія, у часи Ашшурбанапала (668—635/27 рр. н.е.), знаходилась ще в зеніті своєї могутності. В 652 р. до н.е. була рішуче придушена спроба проголошення незалежності Вавилону, а близько 639 р. до н.е. було взято місто Сузи і досягнута повна перемога над давнім ворогом Еламом. По-друге, Геродотом фіксується дві синхронних історичних події у зв’язку з просуванням скіфів до Сирії й Палестини: вихід єгипетського фараона Псамметіха І за межі Єгипту в Палестину, і сплюндрування храму Афродіти Уранії. Ці події вказують на час царювання іудейського царя Іосії (639—609 рр. до н.е.) і виключають можливість віднесення їх до середини VІІ ст. до н.е. 22 По-третє, якщо

---

Сторінки: 1 2 3 4