Волинь у Першій світовій війні

План

Ви-с-но-вок

Волинь напередодні Першої світової війни

Напередодні Першої світової війни Волинська губернія з економічного погляду була однією з найвідсталіших в Україні, залишалась глухим аграрним краєм. У 1913 р. кількість робітників на промислових підприємствах, що підлягали наглядові фабричної інспекції, становила 25,5 тис. чол., або 7,8% загальної кількості робітників на Україні. У роки війни Волинь була єдиною на Україні губернією, де кількість робітників зменшилася з 24,9 тис. у 1914 році до 14,6 тис. чол. у 1916 році. Це зумовлено низкою обставин. По-перше, мобілізацією чоловічого населення, зокрема робітників промислових підприємств до російського війська. По-друге, відбулася переорієнтація галузей промисловості, яка зумовила скорочення або припинення виробництва, не пов'язаного із задоволенням потреб фронту. По-третє, з серпня 1915 р. до червня 1916 р. Володимир-Волинський, Ковельський та Луцький повіти знаходились під окупацією австрійських військ, а отже і робітники цього регіону не брали участі в загальному процесі виробництва. Напередодні війни вказані три повіти нараховували 104 підприємства, на яких працювало 1310 робітників.

На Волині, згідно з переписом 1897 р., проживало 2 млн. 800 тис. чол., з них 92% – на селі. На початку XX ст. в губернії з 1823 підприємств тільки 8,6% мали понад 100 робітників, в інших кустарних майстернях працювало по декілька робітників. Середньорічна заробітна плата робітників була в 3,5 рази меншою ніж, наприклад, в робітників аналогічних професій Катеринославської губернії, і становила 98 крб. На селі сільськогосподарські робітники (наймити) отримували 64 крб., жінки – 40 крб.

Перед Першою світовою війною у Луцьку проживало 22480 чол. На вересень 1917 р. тут вже мешкало 26475 чол. В Луцьку працювали такі підприємства: по виробництву мила, свічок, черепиці, цегли, млини, тартак та невеликі кустарні майстерні – столярські, кушнірські, ковальські, кравецькі, шевські. За історичними джерелами, в 1913 р. у Луцьку функціонувало десять фабрик і заводів (3 тис.439 робітників), а обсяг промислової продукції сягав 2,4 млн. крб. Великими підприємствами в Луцьку були чавунно-ливарний завод братів Свободів, цегельний завод Старчевського, тартак, паровий млин Глікліха, паркетна фабрика, два пивоварних заводи, інші кустарні майстерні з ручною працею.

Чималі розміри мало ремісниче виробництво. Станом на 1 січня 1914 р. у Луцьку нараховувалося 995 ремісничих закладів, на яких працювали 1043 робітники і 872 учні, процвітав візниковий промисел.

Дещо слабшою була економіка Володимира-Волинського, де чисельність населення становила 9883 чол., з них міщан – 7329, селян – 1446, шляхти – 473, духовенства – 105, купців – 52 чол. та ін. Характерною особливість економіки міста була наявність великої кількості невеликих майстерень з 1-2 робітниками. Напередодні війни у місті нараховувалось 4484 ремісничих закладів, в яких працювало 4969 найманих робітників і учнів.

Економічне становище населення Волині з кожним роком погіршувалося. Робочий день збільшувався, реальна заробітна плата зменшувалася. На підприємствах губернії погіршувалися умови праці, середньорічна заробітна плата скоротилася з 164 крб. у 1913 р. до 144 крб. у 1914 р. Нерідко заробітну плату видавали не вчасно, з великою затримкою, що було хронічним явищем промислового життя регіону.

Бойові дії

Основний театр воєнних дій розгорнувся у європейській частині Російської імперії, де були зосереджені центри промисловості і сільськогосподарського виробництва, фінансового життя. Війна набрала затяжного характеру і потребувала великих матеріальних, людських і фінансових затрат. Україна входила до складу двох ворогуючих країн (Росії та Австро-Угорщини) і з перших днів війни стала ареною бойових дій. Непідготовленість Росії до війни, величезний попит на предмети військового і матеріального забезпечення спонукали до перебудови господарства. У травні 1915 р. було створено Особливу нараду з артилерійського забезпечення армії на чолі з військовим міністром, але вона була малоефективною. Тож у серпні 1915 р. замість однієї особливої наради було утворено чотири: з оборони, палива, перевезень і продовольства.

Труднощі економіки Росії незабаром позначились і на ході бойових дій армії. На Південно-Західному фронті російська армія почала переходити до опозиційних боїв вже в кінці 1914 р. і остаточно перейшла до них влітку 1915 р., після грандіозного наступу Центральних держав. Під натиском противника, російські війська, що відступали, відводили із собою на Схід цивільне населення з Галичини і Волині. Вже на початку червня 1915 р. із Галичини через Горохів-Луцьк прослідувала партія селян у кількості 376 чол. Сім'ї із домашнім скарбом, худобою зупинились поблизу Гнідавської дамби у Луцьку на перепочинок. Становище біженців було просто жахливим.

Ось як описувала "Киевская мысль" перебування цивільної людності з Галичини на землях Волинської губернії. "Йшли вони цілими сімействами з війтом на чолі, тягнучи за собою коней, корів і той скарб, котрий встигли захопити". Вони чекали, що, прийшовши сюди, будуть тут бажаними гостями, так, як їм обіцяли діячі москвофільського руху. Багато хто з них на повному серйозі вимагав по 1 крб. на день на харчування, так як їм було обіцяно. Інші запитували: "де ті господарства, які конфіскували на їх користь?" Звичайно, їх чекало глибоке розчарування. "Тепер ці біженці бродили по Південно-Західному краї, залишаючись в основному неприлаштованими. Бродили ватаги по 3-4 тисячі чоловік. В одному місці, поблизу міста Рівне, просто неба, немов кочівний табір циган, розташувався табір біженців-галичан, близько 30 тис. чол.". Тут їх ізолювали від міста, оточивши військами.