Перша світова війна та її вплив на населення Волині

Дуже потерпіли землі так званого трикутника міст: Ковель-Дубно-Рівне. У 1915-1916 рр., коли військові дії на Волині набули великих масштабів, руйнації тут були значно більшими, ніж в інших повітах. Так, у Дубнівському повіті, за підрахунками губернського земства, в 1916 р. цілком знищено 8832 житлових будинки і 28,8 тис. господарських будівель, пошкоджено понад 4,5 тис. хат і більш як 9 тис. інших споруд. Усього ж на Волині за роки Першої світової війни було знищено або пошкоджено 212 тис. будинків, 170 км брукованих доріг, 3800 мостів та багато інших господарських споруд.

25 вересня 1914 р. у Москві було створено Комітет її імператорської величності великої княгині Тетяни Миколаївни для подання тимчасової допомоги потерпілим від воєнних бідувань. У жовтні 1914 р. Головний благодійний комітет було створено і у Львові, який звернувся до населення з листівкою "Помогите родной Галичине!". Луцька міська дума неодноразово надавала потерпілим кошти, одяг. Проте допомога громадських організацій була епізодичною, і, звичайно, не могла вирішити багатогранних проблем населення. Ця акція швидше мала пропагандистський характер, аніж була реальною матеріальною допомогою. "Царська ласка" стосувалась лише тих, хто підтримував москвофільські ідеї в Галичині. Відомо, що цвіт української нації – молодь, студентство – знаходився у лавах Українських січових стрільців.

Для ліквідації наслідків окупаційного режиму міста і населені пункти Волині потребували насамперед фінансової допомоги з боку держави. В червні 1916 р. до Ради у справах місцевого господарства звернулися О.Брусилов і волинський губернатор з проханням про термінову підтримку міст, які зазнали найбільших збитків. Було прийнято рішення асигнувати із фонду 10 грудня 1914 р. місту Луцьку 40 тис. крб., Крем'янцю – 29, Дубну – 25 тис. крб. Передбачалась і видача позик земствам. Але перш ніж отримати гроші, земства повинні були подати дані про своє фінансове становище. Гроші видавались на термін не більше 5 років з відповідними процентами. Такий порядок уповільнював отримання коштів, а разом з тим відкладалось і вирішення першочергових проблем.

У роки війни швидкими темпами зростали ціна на товари першої необхідності. З метою боротьби зі штучним завищенням цін командуючий військами Київського військового округу видав спеціальну постанову, яка забороняла таке підвищення. Відповідні заходи вживалися місцевими органами влади. Винні в порушеннях притягались до адміністративної відповідальності, а також до штрафу в розмірі З тис. крб. або ув'язнювалися терміном до 3 місяців. На ці товари встановлювався твердий тариф, але торговці часто його ігнорували, а поліція на це дивилась крізь пальці.

Тарифікація цін торкнулась, насамперед, м'ясних і хлібобулочних виробів, різних круп, овочів; також були встановлені граничні розміри цін на сіль, цукор, сірники, мило, гас, вугілля, зернові та інші товари першої необхідності. Окрім високих цін на продукти, в Луцьку відчувалась гостра їх нестача. В січні 1915 р. для ліквідації дефіциту товарів потрібно було: 10 вагонів солі, 10 – цукру, 40 – пшениці, 20 – жита, 10 – вівса, 10 – гасу, 8 – різних круп, 6 – нафти і вугілля та багато інших товарів.

Крім суб'єктивних факторів, що впливали на зростання цін, були і об'єктивні, пов'язані зі значним зростанням транспортних витрат, продажем оптового товару виключно за готівку. Так, у місті Ковелі з початком війни товарна станція була закрита для прийому приватних вантажів зовсім. Усі товари, що надходили, вивантажувались на сусідній станції, звідти гужовим транспортом доставлялись за 20 верст у Ковель. Це призводило до зростання цін на 50% від їх попередньої вартості.

На початку 1915 р. гостру потребу в товарах першої необхідності відчували всі населені пункти Волинської губернії, а особливо Володимир-Волинський, Дубно, Ковель, Житомир, Крем'янець, Луцьк, Рівне. У найбільш несприятливих умовах знаходились прикордонні з Галичиною міста і повіти. З них вивозилась значна кількість продуктів для військ. Велику кількість припасів видавали для тих, хто прямував на фронт, і поранених солдатів у містах Ковель, Дубно, Володимир-Волинський.

Економічне становище краю ускладнювала наявність великої кількості війська, яке знаходилось у губернії. Так, зокрема, тільки у Луцьку розташовувалися: 43-ій піхотний Охотський полк, 44-ий піхотний Камчатський полк, 11-й гусарський Ізюмський полк, 11-а піхотна дивізія та інші військові частини. Солдати мешкали в низьких і сірих приміщеннях (заввишки від 3 до 4 аршин; аршин – 71,12 см) із земляною долівкою, фактично без будь-яких меблів. Багато солдат розмістили в будинках власників: Шейхета, Баргмана, Гуна на невеликих площах.

Поряд із державними органами виникли громадські об'єднання промисловців і великих землевласників, які ставили собі за мету сприяти забезпеченню військових частин. Це були військово-промислові комітети. В Україні було створено чотири обласних – Київський, Харківський, Катеринославський і Одеський – та декілька місцевих комітетів. Волинська губернія належала до Київського. Вони намагалися розподілити воєнні замовлення серед підприємств, але дуже швидко вступили в. протиріччя з особливими нарадами та їхніми районними відділеннями.

Прифронтові міста і повіти губернії потерпали як від хаосу, так і від існуючого порядку доставки вантажів залізничним транспортом. Це пояснюється тим, що одні міста Волині в питаннях постачання знаходились у віданні Київського обласного комітету, а інші – Варшавського, який погоджував поставки товарів ще й з Московським комітетом. У результаті, окремі міста тривалий час залишалися без товарів першої необхідності.

Мобілізація до армії, реквізиції худоби (насамперед коней) і хліба, залучення населення до окопних робіт важким тягарем лягло на волинян. Уже на початку 1915