19 серпня у приміщенні обласного театру ляльок відбулася установча конференція Волинської обласної організації НРУ. Вона проходила офіційно, за участю представників обкому КПУ та місцевих органів влади. Масовий характер цього форуму, а також багаточисельність (40 осіб) її керівного органу – координаційної ради, засвідчили про те, що на Волині виникла потужна легітимна, альтернативна Компартії суспільно-політична організація. Саме обласний осередок НРУ став на деякий час центром усіх опозиційних сил, координатором і натхненником боротьби проти старих політичних структур, а також "праматір'ю" багатьох політичних партій та організацій, що були створені дещо пізніше на Волині. Багато зусиль у створенні цієї організації доклали О.Гудима, Є.Шимонович, І.Лисак, Б.Самохваленко, М.Панасюк, а також М.Тиский, який згодом став першим головою координаційної ради обласної організації НРУ.

На розвиток політичної свідомості громадян впливав і робітничий рух, що активізувався влітку 1989 р. Невдоволені половинчастими економічними реформами, які ускладнювали й без того важку ситуацію, особливо в гірничій галузі республіки, шахтарі вдалися до акцій протесту. Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти "Ясинуватська-Глибока" в Макіївці. Потім центр подій перемістився в Донецьк. На Волині гірники почали страйкувати в ніч з 22 на 24 липня на нововолинській шахті №1, а потім страйк перекинувся на інші шахти. Гірники вимагали надання економічної самостійності шахтам, підвищення зарплати, вирішення в шахтарському місті соціальних і житлово-побутових проблем.

Наприклад, із виступу на XXII обласній партконференції бригадира прохідників шахти №1 Нововолинська А.В.Захарчука: "Найгострішим із соціальних питань є проблема житлового будівництва. У черзі на отримання квартир стоять 6 тисяч сімей, щороку вона не зменшується, а росте. 800 будинків, у яких мешкають ветерани праці й війни, знаходяться в аварійному стані, 50 відсотків вулиць не освітлені й не мають твердого покриття..., газифіковано всього 66 відсотків державного житла. Вісім років ведеться будівництво третьої черги очисних споруд [13, 66-67].

Новим явищем у суспільно-політичному житті Волині стало проведення як санкціонованих, так і несанкціонованих масових мітингів. Хвиля так званої "мітингової демократії", що почалася у Львові, Києві та інших великих містах, докотилась і до нашої області.

Перший в Україні багатотисячний мітинг відбувся 13 червня 1988 р. у Львові під час зборів з приводу заснування Спілки української мови. За офіційними даними, на початок травня 1989 р. на проведення мітингів в Україні було подано 279 заяв. Відбулося 72 несанкціонованих мітинги [26, 47].

Оцінюючи політичну ситуацію в країні, що склалася влітку 1989 p., керівництво Радянського Союзу у своєму зверненні до народу наголошувало, що події останнього часу, страйки, національні конфлікти, які спалахували то в одному, то в іншому регіоні, показують, що перебудова в нашій країні переживає гострий і важкий період [14].

25 червня на Замковій площі в Луцьку відбувся несанкціонований мітинг, присвячений річниці розстрілу в'язнів Луцької тюрми 25 червня 1941 p. Його організували активісти волинського товариства "Лева" та ініціативна група у складі О.Гудими, М.Тиского, В.Войцехівського, М.Морозова.

Представники місцевої влади, не готові до такого перебігу подій, намагалися заборонити мітинг, мотивуючи тим, що багато чого у справі розстрілу в'язнів не з'ясовано, чим ще більше розпалювали пристрасті навколо цієї справи. Цей мітинг можна вважати "пробним каменем" народженої волинської опозиції – її першою значною акцією. Серед її представників тоді політичною активністю відзначалися О.Гудима, Г.Кожевников, А.Криштальський (м. Горохів), І.Лисак, В.Осіюк (м. Ковель), М.Панасюк, О.Покальчук, Б.Самохваленко, Д.Себій (Володимир-Волинський район), І.Семенюк (м. Нововолинськ), В.Стрілка та Р.Стрілка, М.Тиский, К.Шаварова, Є.Шимонович та ін. У проведенні мітингу 25 червня активну участь взяли наші сусіди – рівненчани М.Поровський, І.Червоній, які мали певний досвід у проведенні подібних акцій. Саме І.Червоній у своєму виступі зачитав декілька пунктів з резолюції мітингу, що відбувся напередодні в М.Рівне, де йшлося про використання поряд із символікою УРСР, національної – "жовто-блакитного прапора, герба тризуба й пісні "Ще не вмерла Україна" [29]. Ідея впровадження національної символіки вже обговорювалась у вузьких колах волинської громадськості, але на такому багатолюдному зібранні вона була проголошена вперше.

20 серпня з метою встановлення діалогу з опозицією місцева влада погодилася на проведення спільного мітингу в Луцьку під гаслом "Вся влада радам!" Під час проведення мітингу виникла суперечка навколо доцільності використання в подібних заходах синьо-жовтого прапора. Поряд з обговоренням проблем, що виникли у процесі перебудови, вкотре було порушене питання про відміну святкування 17 вересня 1989 р. "10-ї річниці возз'єднання Західної України з Радянською Україною, мотивуючи тим, що ця подія відбулася внаслідок змови Сталіна з Гітлером. На мітингу було також порушене питання про мову сучасного богослужіння.

Намагаючись перехопити ініціативу, яка поступово переходила до рук опозиції, обласне керівництво скликало 24 вересня "за ініціативи партійних організацій, трудових колективів, широкої громадськості" [18] великий мітинг на стадіоні "Авангард", що в обласному центрі. Гасло мітингу – "Перебудова. Демократія. Гласність. За інтернаціональну єдність і дружбу народів". Керівництво обласної організації НРУ бойкотувало мітинг. М.Тиский, член координаційної ради НРУ, зачитав звернення до народу України, прийняте на установчому з'їзді НРУ в Києві, і запросив усіх взяти участь в альтернативному мітингу, що відбувався на Замковій площі. Це могло означати те, що опозиція стала почувати себе організованою силою і йде на пряму конфронтацію з владою. Хвиля мітингів поступово стала поширюватися на інші міста Волині. Наприкінці 1989 р. пройшли масові мітинги в Горохові, Рожищах,