Влада була розгублена й не знала, що робити, відчуваючи, що ініціатива виходить з її рук. В обстановці глибокої кризи відбувся жовтневий пленум обкому КПУ, який розглянув питання про підсумки вересневого (1989 p.) пленуму ЦК КПРС і завдання партійних організацій області щодо вдосконалення патріотичного й інтернаціонального виховання трудящих.

2 листопада було опубліковано Закон УРСР про вибори народних депутатів місцевих рад, котрий надав змогу опозиції легально включитися до політичної боротьби і через "незалежних" депутатів, активістів "Демократичного блоку" провести в органи влади своїх людей.

Отже, наприкінці 1989 р. в політичному житті області склалася ситуація, коли на політичну арену вийшла організована опозиція. Почався період її конфронтації з владою, боротьба за "розум і серця людей", де опозиція залучала до своїх рядів все більше прихильників.

Розділ 2. Напередодні проголошення незалежності України (1990 рік). Завершення перебудови

Початок 1990 р. ознаменований значним ускладненням суспільно-політичного становища в країні. Це було пов'язано, насамперед, із незадоволенням широкого загалу ходом перебудови, невирішенням багатьох соціальних та господарських проблем. Характер розвитку політичного процесу вимагав остаточного завершення політичної реформи:

обмеження монопольної влади КПРС, встановлення справжньої багатопартійності та передачі реальної влади від партії радам. Ситуація ускладнювалася тим, що продовжувала поглиблюватися економічна криза. Хід перебудовчих процесів у цей час засвідчив, що керівництво КПРС все більше втрачає контроль над ситуацією і з лідера перебудови поступово перетворюється в її аутсайдера, йде позаду вимог суспільно-політичного розвитку. Політичні рішення, що приймалися в цей час, скоріше нагадували поступки суспільним настроям. Так, після довгої і напруженої політичної боротьби лютневий (1990 р.) пленум ЦК КПРС нарешті погодився виключити з Конституції СРСР статтю 6, де йшлося про керівну роль Компартії в радянському суспільстві.

Особливістю розвитку нашої країни було те, що Компартія України традиційно продовжувала йти у фарватері політики КПРС, яка діяла в інтересах розвитку загальносоюзного комплексу й ігнорувала національні проблеми. Це послаблювало позицію комуністів в Україні й сприяло загостренню політичного протистояння.

Суспільно-політична обстановка в західному регіоні й, зокрема, у Волинській області, характеризувалася винятковою складністю, напруженістю і постійно загрожувала непередбаченим перебігом подій. Не по-зимовому гарячим видався початок 1990 р. на Волині. Значно активізувалося політичне життя області. Тон задало 21 січня, день відзначення роковин злуки УНР і ЗУНР, коли за ініціативи НРУ було організовано живий "Ланцюг злуки" – "Українська хвиля" (Київ – Житомир – Рівне – Тернопіль – Львів – Івано-Франківськ). Утворили його люди, які трималися за руки, що символізувало єдність українського народу. Представники Волині забезпечували неперервність цього ланцюга на ділянці від Рівного до селища Гоща й далі до території Житомирської області. У той самий день у Луцьку, на Замковій площі, відбувся мітинг, присвячений цій даті.

Особливо поглибилося політичне розмежування між владою та опозицією в лютому 1990 p. Щонеділі багатолюдні дискусії на Замковій площі переростали в мітинги. Поступово вони перемістилися до майдану біля обкому. Спектр політичних вимог із кожним разом поширювався, а тон промов ставав усе голоснішим. Саме за таким сценарієм розгорталися події 18 лютого в Луцьку. В той день на Замковій площі проходив санкціонований мітинг, організований активістами УГС та НРУ. На ньому йшлося про передвиборну платформу УГС, злочини сталінізму, голодомор в Україні, ліквідацію партійних комітетів та організацій на підприємствах та державних установах, відмову юнаків від служби в збройних силах за межами республіки. Дві години тривала акція на Замковій площі, після чого було вирішено продовжити її біля обкому, де учасники мали вимагати відставки й розпуску обкому і міськкому партії. Процесія із синьо-жовтими прапорами рушила до обкому й влаштувала несанкціонований мітинг. Основною його вимогою був саморозпуск в області всіх партійних органів і організацій за місцем роботи, відставка першого секретаря обкому й голови облвиконкому. Пролунав заклик до пікетування обкому. 17-18 лютого за ініціативи Руху подібні акції були проведені в Ковелі, Ківерцях, Горохові.

На такому тлі проходила підготовка до виборів народних депутатів до Верховної Ради України, обласних, районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад народних депутатів. Згуртування опозиційних формувань навколо Руху в цей час привело до створення "Демократичного блоку", який складався з 45 політичних та громадських об'єднань. Декларація блоку містила такі вимоги: реальний політичний і економічний суверенітет України, політичний плюралізм, багатопартійна система, скасування ст. 6 Конституції УРСР, створення економічної системи України на засадах різноманітності і рівноправності усіх форм власності, прийняття нової Конституції України, національне відродження українського народу, вільний розвиток культури і мов національних меншин України, реальна свобода віросповідання, легалізація Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви.

На той час НРУ ще не набрав усіх юридичних ознак легітимності, оскільки його реєстрація свідомо відтягувалася до закінчення терміну висунення кандидатів у депутати (реєстрація НРУ відбулася лише 9 лютого 1990 p.). Тому головний тягар у цьому плані припав на інші новостворені громадські товариства і організації. Представники волинської опозиції висували своїх кандидатів від асоціації "Зелений світ".

Вибори 4 березня 1990 p. безперечно були центральною подією в суспільному житті волинян. Схвалений у 1990 p. Закон про місцеві ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування вперше запроваджував у новітнє законодавство принципи місцевого самоврядування. Особливістю виборів була жива, неформальна участь у них громадян, що пов'язано з виходом на політичну