В першому турі виборів до Верховної ради України народними депутатами від нашої області були обрані голова облвиконкому М.В.Парасунько – від Любешівського виборчого, округу і завідуючий обласним відділом охорони здоров'я П.І.Віцяк – від Камінь-Каширського округу. 18 березня відбулися повторні вибори. За їх результатами народними депутатами стали Я.І.Дмитришин – працівник ДПЗ, О.В.Гудима – викладач Луцького педучилища, геолог А.Б.Мостиський з Ковеля, працівник нововолинського об'єднання "Оснастка" Ф.Ф.Свідерський, кореспондент газети "Правда України" A.I.Бондарчук з Луцька, В.П.Леміш, один з керівників

"Украгробуду", що проживав у Києві, та начальник політвідділу військ Червонопрапорного Західного округу, киянин Герой Радянського Союзу Ю.В.Бабанський. Вибори до Верховної Ради в нашій області показали, на чиєму боці симпатії громадян: більшість кандидатів, яких підтримувала опозиція, стали народними депутатами.

Аналіз виборів до місцевих органів влади показав, що навіть у надзвичайно несприятливих умовах, коли преса, радіо, телебачення перебували практично під повним контролем КПРС, опозиції вдалося добитися значних успіхів. До Луцької міської ради було обрано майже половину складу депутатського корпусу, а до обласної ради потрапило 56 депутатів від опозиції, що складало 1/5 складу. Так само майже третину місць у Верховній Раді УРСР вдалося завоювати представникам Демблоку. Наведені дані свідчать про те, що процеси демократизації в нашому краї проходили динамічно і не відставали від загальноукраїнських.

У виборах взяло участь 95,6% загальної кількості виборців. Було обрано 125 депутатів. Якісний склад обласної Ради характеризувався такими даними. Серед депутатів: 10 робітників, 12 колгоспників, 26 керівників підприємств, спеціалістів народного господарства, 21 працівник органів рад, 50 партійних, профспілкових, комсомольських працівників, 27 осіб представляли науку, народну освіту, пресу, охорону здоров'я, 2 військовослужбовці, 2 священики. Серед депутатів – 7 жінок.

Вибори продемонстрували, що розмежування полярних політичних сил у суспільстві в цілому завершилися й розпочався етап їх відкритого протистояння.

За результатами виборів в області почали формуватися органи місцевої влади. Характерною ознакою того часу було те, що головами районних рад, як правило, обиралися перші секретарі райкомів партії.

4-12 квітня проходили засідання першої сесії новообраної Луцької міської ради двадцять першого скликання. Головою міської ради й міськвиконкому обрано Л.Ф.Кривицького, який очолив і президію ради (пізніше президії рад були скасовані). Принципово новим щодо порядку формування органів виконавчої та розпорядчої влади було те, що склад виконкому обирався не як раніше, з числа депутатів, а з числа осіб поза депутатським корпусом. Це надавало можливість розширити коло пошуку справжніх професіоналів на посади членів виконкому. На своїх засіданнях 5-6 квітня Луцька міська рада прийняла рішення, які з повним правом можна вважати історичними:

1. У відповідності з чинним законодавством взяти на себе всю повноту державної влади на території міста Луцька.

2. Вважати недопустимим будь-яке втручання громадсько-політичних організацій у її діяльність, а також у діяльність організацій і установ, що знаходяться в її підпорядкуванні.

5. Звернутися у Верховну Раду УРСР з вимогами про визнання національної символіки державною.

4. На вежі Луцького замку вивісити синьо-жовтий прапор.

На цій же сесії надано статус державних свят Різдву та Великодню.

Рішення, що прийняла Луцька рада, були типовими для Західної України, проте для країни в цілому це були справжні новації.

13 березня 1990 р. новообраний виконком Стрийської міської ради прийняв рішення підняти над будинком міської ради синьо-жовтий прапор, що й було зроблено наступного дня у присутності 5 тис. жителів. Але ці дії міської ради були оскаржені прокурором області.

9 квітня розпочала роботу перша сесія Волинської обласної ради народних депутатів двадцять першого скликання. Головою ради несподівано для багатьох обрано другого секретаря обкому КПУ В.І.Блаженчука. Цей вибір обумовлений, очевидно, тим, що ні в опозиції, ні у депутатів, що залишилися на позиціях КПРС, не було кандидата, якого б підтримала більшість членів обласної ради. Якби серед комуністів-депутатів існувала єдність, то скоріше за все головою обласної ради обрали б першого секретаря обкому Л.І.Павленка. Однак невисокий на той час авторитет першого секретаря обкому КПУ, а також відсутність єдності в партії комуністів не давали змоги висунути єдиного кандидата. Формально розкол в партії не визнавався, але фактично комуністи поділилися на прибічників ортодоксальної лінії, що підтримували платформу ЦК КПРС і прихильників "Демократичної платформи" в партії. "Демократична платформа" за своїм змістом нагадувала програмні документи сучасної соціал-демократії [21].

Не оминули ці процеси й волинську парторганізацію. Тому важко сказати, які мотиви спонукали комуністів голосувати за В.І.Блаженчука – особисті чи ідеологічні, але їх голоси разом з голосами опозиції дали бажаний результат. Певно, не останню роль відіграв й той факт, що В.І.Блаженчук був волинянином. Як зазначив один із лідерів опозиції, в обласній раді "було вирішено підтримувати "менше зло", тобто комуніста, але вже свого, волинського, з поміркованішими поглядами" [16, 19]. На сесії депутати обласної ради обрали її президію і виконавчий комітет. Головою виконкому обласної ради обрано М.В.Парасунька.

Значний вплив на суспільну свідомість мали події, що відбувалися в сусідніх державах, зокрема в Литві. 10-12 березня Верховна Рада Литовської РСР оголосила про відновлення незалежності, скасування дії Конституції Литовської РСР і Конституції СРСР на території республіки, встановивши тим самим історичну справедливість. Оскільки ці рішення були прийняті