постанов Верховної Ради Литовської РСР про відновлення незалежності Литовської держави" [18]. Але суспільний настрій панував такий, що заборони влади тільки збуджували інтерес до цієї акції. Мітинг солідарності з народом Литви, як і планувалося, відбувся 51 березня в Луцьку.

26 квітня в обласному центрі на Театральному майдані відбувся багатотисячний мітинг, присвячений річниці чорнобильської трагедії. Цей захід був добре продуманий та ретельно підготовлений опозицією, і його трибуну повною мірою використали для критики й звинувачень КПРС у злочинах проти українського народу. Лунали там й міркування щодо екологічних проблем, організації допомоги інвалідам Чорнобиля та ін. Водночас відслужили панахиду по загиблих в чорнобильській аварії.

Аналогічні мітинги, згідно із затвердженим планом НРУ, проходили по всій Україні. У Ковелі ініціатором проведення траурного мітингу виступив осередок "Зеленого світу", де влада не тільки дозволила його проведення, а й взяла на себе частину організаційних питань. На цей захід були запрошені поетеси Ніна Горик та Віра Омелянчук. Як згадує колишня активістка НРУ Марія Хотинська, "саме їх зворушливі виступи зачепили серця і створили три неповторний настрій єдності, що виникає у людей під час горя, в трагічні дні. Затамувавши подих, слухали ми вірші Віри Омелянчук на чорнобильську тему" [19]. Подібні акції надавали авторитету опозиції тому, що вона виступала в ролі захисника народу. Відчуваючи підтримку з боку населення, вона поводила себе все впевненіше, і її активність зростала.

Однією з "козирних карт" опонентів КПРС на той час була боротьба з привілеями, якими користувалася правляча верхівка. Враховуючи пропозиції окремих депутатів, обласна рада вирішила створити депутатську комісію з вивчення питання, якими пільгами користуються керівні працівники області.

Компартія, навпаки, здавала свої позиції. Посилювалася тенденція до скорочення кількості вступаючих у лави КПРС. Частішими стали випадки добровільного виходу з її рядів. Окремі комуністи, первинні партійні організації частково або навіть повністю відмовлялися сплачувати членські внески, приймали рішення про несанкціоноване перерахування їх у різні фонди. З'явилася тривожна для партії ознака, коли почали ліквідовуватися партійні організації на виробництві, у державних установах, у війську, правоохоронних органах. Зокрема, конференція трудового колективу Луцького автозаводу прийняла рішення про проведення загальнозаводського референдуму щодо деполітизації підприємства [19].

У такій ситуації з метою виправлення становища керівництво Компартії України організувало чергову кампанію заміни кадрів. Протягом 1990 р. в Україні оновлюється третя частина секретарів первинних парторганізацій, кожний четвертий секретар міськкому або райкому. Обрано 74 нових секретарів обкомів, у тому числі 18 (з 25) перших [16, 181].

Ті травня відбувся пленум обкому КПУ, на якому звільнено з посади першого секретаря обкому КПУ Л.І.Павленка. Його звільненню передувала стаття редактора "Радянської Волині" П.Шафети "Привозні генерали: Замітки кандидата в делегати XXVIII з'їзду КПРС та XXVIII з'їзду Компартії України про вибори і стиль роботи перших секретарів Волинського обкому партії". Оскільки в той час критикувати перших секретарів "знизу" традиційно було не прийнято, ставало вочевидь, що працювати першому секретареві Волинського обкому залишалося недовго. У пленумі взяв участь член Політбюро, секретар ЦК КПУ Л.М.Кравчук. Зняття першого секретаря в гірших традиціях старого часу пройшло у відносно вузькому колі, на пленумі обкому, а не на конференції обласної партійної організації, що відбулася наступного дня 26 травня. Демократично налаштовані комуністи вимагали перенести це питання на конференцію й наполягали на тому, щоб перший секретар прозвітував про свою роботу. Але цього не сталося. Найбільш різко про цей факт висловився на пленумі директор шахти з Нововолинська, член обкому КПУ Л.В.Гочачко: "... це не демократично, некоректно й просто не зрозуміло. Це знову те, що ми називаємо апаратною грою" [21, 74]. 26 травня відбулася XXIII конференція Волинської обласної організації Компартії України. На конференції обрано першого секретаря обкому. Ним став другий секретар обкому В.І.Блаженчук.

Від того, хто очолює організацію, яких він дотримується поглядів, у багатьох випадках залежить її дієздатність. Тому цікаво, які погляди відстоював новий перший секретар. Він заявив, що перебуває на платформі ЦК КПРС, хоча й не згідний з деякими положеннями принципу демократичного централізму. В цілому в його судженнях, змісті критики "Демократичної платформи" можна побачити непослідовність, відсутність чітких орієнтирів [15, 18, 29]. Такий стан політичної свідомості був притаманний значній кількості комуністів того часу. Але той факт, що за Володимира Блаженчука проголосувала переважна більшість делегатів конференції ("за" – 557, "проти" – 28), засвідчував його авторитет та неабиякі здібності лідера. Очевидно, на вибір комуністів мав вплив і той факт, що він вже був головою Волинської обласної ради. На конференції також дообрані 4 делегати на XXVIII з'їзд КПРС і XXVIII з'їзд КПУ. Одним із них від волинської парторганізації обрано Л.М.Кравчука – майбутнього Президента України. 27 червня змінилося керівництво Луцького міськкому КПУ. На розширеному пленумі міськкому партії його першим секретарем обрано І.П.Ліповського.

Всередині липня друга сесія Луцької міської ради двадцять першого скликання прийняла низку важливих політичних рішень, зокрема звернення до Верховної Ради України про недопущення служби призовників за межами України, про підтримку політичних вимог шахтарів, про виведення з 1 вересня 1990 р. всіх політичних структур учнівської молоді за межі навчальних закладів системи міськвно, а також про національну символіку. 15 липня було вирішено підняти синьо-жовтий прапор над