Н.Розумна (Канада), В.Кунева (Болгарія), відомі українські письменники Л.Костенко і М.Олійник, член-кореспондент АН України М.Жулинський та ін. З вітальною телеграмою до учасників і гостей симпозіуму звернувся голова Верховної Ради України Л.Кравчук.

З наближенням часу проведення референдуму щодо майбутньої долі СРСР посилилося ідейне протистояння між прибічниками збереження Союзу та активістами руху за незалежність України. Воно було викликане тим, що напередодні референдуму з'явився новий проект союзного договору, який у порівнянні з попереднім передбачав деяке розширення прав республік. Проте майже всі пункти цього документу, що визначали повноваження Союзу (підписання міжнародних договорів, розробка і здійснення зовнішньої політики, представництво у міжнародних організаціях, здійснення єдиної фінансової, кредитної і грошової політики тощо) вступали V суперечність з Декларацією про державний суверенітет України. Проект перекреслював зміст суверенітету республік, оскільки проголошував зверхність законів Союзу над республіканськими.

Центр запропонував громадянам відповісти на запитання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних республік, у якій повною мірою гарантуватимуть права і свободи людини будь-якої національності?". За влучною оцінкою сучасних українських істориків, "навмисно ускладнена формула, а також зловживання виразами, що не мали юридичного змісту ("оновлена федерація", "повною мірою"), були потрібні партапарату аби заручитися підтримкою народу, але залишити собі свободу дій". Передбачаючи позитивні результати референдуму консерватори намагалися використати їх для косметичного реформування існуючих політичних структур і стати на перепоні дійсному суверенітету республік [28, 520]. Опозиція намагалась внести в республіканський бюлетень інше питання, яке б чітко визначало ставлення людей до суверенітету України: "Чи хочете, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує питання внутрішнього і зовнішнього життя?" . Якщо того не станеться, опозиція закликала не брати участі в референдумі. З цього приводу депутати "Демократичного блоку" обласної ради оприлюднили відповідні звернення [29]. Згідно з постановою Верховної Ради УРСР в республіканський бюлетень було внесено таке питання: "Чи згідні Ви з тим, що Україна має бути в складі радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України". Тобто панівна комуністична верхівка свідомо проігнорувала питання про незалежність України.

Особливу позицію щодо референдуму зайняли обласні ради Тернопільської, Івано-Франківської і Львівської областей, які окрім союзного і республіканського провели й регіональний референдум. Громадянам цих західних областей було запропоновано відповісти на запитання про їх ставлення щодо створення незалежної Української держави, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності.

Результати референдуму і всенародного опитування свідчили про прагнення народу України до створення суверенної держави, яка б стала рівноправним членом світової спільноти. За Україну у складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України проголосувало 80,2% осіб, які брали участь в опитуванні (на Волині 78,0%). За СРСР як оновлену федерацію суверенних республік висловилося 70,5% виборців. На Волині, відповідно 55,7%. Що ж стосується західноукраїнських областей де вплив компартійних структур був значною мірою нейтралізований, то за "незалежну державу, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої і зовнішньої політики" висловилися 89% тих, хто прийшов на виборчі дільниці [17, 202].

Незважаючи на суперечливість результатів референдуму і опитування ставало цілком зрозуміло, що вектор суспільних настроїв в Україні повертається в бік незалежності.

Напередодні референдуму у зв'язку з тим, що Рада Міністрів СРСР не виконала свої зобов'язання щодо вимог шахтарів на попередніх страйках влітку 1989 р., гірники нововолинської групи шахт відновили тимчасово припинений 26 червня 1989 р. страйк. На відміну від попереднього страйку, де шахтарі висували суто соціальні вимоги, зараз на першому плані були вимоги політичні, а саме: ліквідація інституту президентської влади СРСР, розпуск Верховної Ради Союзу як органу, що стоїть на перешкоді республікам на шляху до побудови незалежної держави, необхідність розробки проекту нової Конституції України та ін. [14]. Страйк шахтарів знайшов підтримку у громадськості області. 18 квітня група депутатів обласної ради через обласну газету звернулася до жителів Волині з проханням підтримати гірників. 21 квітня в Луцьку на Театральному майдані відбувся багатотисячний мітинг під гаслом "Вільна людина у вільній державі", на якому було прийнято резолюцію про підтримку вимог гірників.

Визначною подією влітку 1991 р. стало святкування ?40-ї річниці битви під Берестечком. Саме в ці дні, коли боротьба за незалежність підійшла до завершальної фази, повернення до історичних витоків існування Української держави набуло символічного змісту. Тому до цього свята ретельно підготувалися й взяли активну участь представники усіх кіл української громади. 16 червня відбулося вшанування пам'яті запорізьких козаків і селян, які загинули в битві під Берестечком. З нагоди цієї події на полі битви було урочисто відкрито меморіал. На свято прибули Голова Верховної Ради України Л.М.Кравчук, глава УАПЦ митрополит Мстислав, депутати Верховної Ради СРСР, народні депутати України та численні гості. За деякими даними, в урочистостях взяли участь більш ніж мільйон осіб.

Влітку цього року кризовий стан в країні невпинно погіршувався, що вимагало негайних заходів щодо його подолання. Однак центр на чолі з М.С.Горбачовим вже не володів повністю ситуацією: з одного боку, на них тиснули демократи, що виступали за радикальне реформування суспільства, з іншого, – консерватори. Все це відбувалося на фоні різкого погіршення економічного стану. Серйозною загрозою для консерваторів було призначення на 20 серпня 1991 p. підписання нового Союзного договору. В цих умовах консервативні сили вирішили взяти реванш і здійснили державний переворот 19-21 серпня 1991 p. Обласні осередки політичних партій виступили з