Передусім селяни й інші стани (верстви) почали вже в 15 столітті втікати від лютих панів за Дніпрові пороги і там заломили Січ. А як козаки-січовики жили і оборо-няли рідний народ і віру не тільки від татар і турків, але й від інших ворогів, ми вже знаємо.

Крім того, що козацтво боронило народ, народ сам почав горнутися до освіти і гуртуватися в церковні брат-ства, а освіта й організація — це також важлива зброя в обороні.

Звідки пішли братства? Почали їх закладати ук-раїнські міщани при своїх церквах, а робили це тому, що у гурті легше оборонити свою віру від усяких напас-тей і легше втримати церкву. При братствах закладали шпиталі, де лікували убогих, і закладали школи, де вчилися діти міщан і утверджувалися в своїй вірі. Такі брат-ства були у Львові (найстарше), Вільні, Луцьку, Києві і в інших українських містах. Тим братствам помагали знатні українські шляхтичі, т. зв. «кармазини», нащад-ки князів, і гетьмани. З нащадків князів найбільше при-служився для освіти на Україні князь Костянтин-Василь Острозький. Він заклав у Острозі славну Острозьку Ака-демію (наприкінці XVI століття), де вчилися діти шляхти, міщан і козаків. З тої школи вийшло дуже багато відомих людей, які потім дуже прислужилися свому народові. З цеї Академії вийшов і гетьман Петро Конашевич-Са-гайдачний, що заснував у Києві Богоявленське Братство і до нього вписався сам з усіма козаками. При братстві відкрив, разом з нововисвяченим митрополитом Йовом Борецьким, школу. В тім дуже йому помогла відома в тих часах українська шляхтянка, Гальшка Гулевичева.

Школа при Київськім братстві розвинулася згодом у вищу школу, найбільшу на Україні. Поширив її пізні-ший Київський митрополит (від 1632 року) Петро Мо-гила, нащадок молдавського князя (господаря) Симеона, що його турки прогнали з Молдавії.

Київський митрополит Петро Могила

Петро Могила був дуже вчений чоловік, а при тім твердо тримався ук-раїнської віри і народу, бо полюбив його дуже. Він пере-мінив братську школу в Києві на Академію, наче уні-верситет, де вчилося тисячу студентів, а між ними були вже й дуже убогі діти, які жили в бурсі при школі. З уч-нів тої Академії повиходили освічені люди, зокрема свя-щеники, але й багато учителів та козацьких старшин. Одні й другі своїм знанням помагали опісля своєму на-родові.

Рівночасно з братствами й школами почала на Ук-раїні розвиватися друкарська справа.

Перша книжка, надрукована нашим письмом, ви-йшла 1491 року в Кракові. Була то богослужебна книга, видана князем Костянтином Острозьким, дідом Костян-тина-Василя. Потім почали закладати друкарні на Украї-ні і в Галичині. З Москви втік 1573 року друкар Іван Федорів, бо його темні москалі хотіли вбити за те, що друкував книги. Він заснував друкарню при Ставропігій-ськім братстві у Львові, а потім в Острозі; крім того, виникли тоді друкарні в Києві, в Вільні, в Рогатині і на-віть по деяких селах. Ті друкарні (як, наприклад, в Уневі, заснована Варлаамом Шептицьким, і в Угерцях, де відкрив друкарню Олександр Шептицький, прапрадіди нашого митрополита Андрея) друкували спершу бого-служебні книги і біблії, а згодом і всякі світські та пов-чаючі книжки і шкільні підручники. Всі українські мі-щани, козаки, духовні і шляхта горнулися до книжки; один московський подорожній, який тоді був на Україні, пише, що в неділю всі українці, чоловіки і жінки, ідуть до церкви з молитовниками і всі вміють читати. А в Росії тоді не було ще й друкарень, а навіть між московськими боярами було мало грамотних і письменних.

Це прагнення українського народу до книжки і знан-ня свідчить, що наш народ висококультурний. І це вряту-вало його від знищення в неволі. Народ наш витримав найгірші часи, а коли згодом і до селянських хат блиснуло світло науки, то вже ніяка ворожа сила не могла народу знищити. Отже, пам'ятаймо про це і всіх заохочуймо до науки і до книжки.

Як ми вже сказали, вищі українські верстви, себто нащадки князів і боярів, духовенство і міщани взялися шукати тоді порятунку в освіті та науці. Але селяни тер-піли далі і сподівалися від тих верств (та, головне, від козацтва, що стало тоді окремою верствою і здобуло собі деякі ширші права) порятунку. І, як побачимо далі, той порятунок прийшов, і тоді селяни стали поруч козацтва до оборони своїх прав.

Література:

1. Крип’якевич І.П. Історія України (Відп. редактори Ф.П.Шевченко, Б.З.Якимович - Львів: Світ, 1990..- 520 с.) ("Пам'ятки історичної думки України")

2. Михайло Грушевський "Ілюстрована історія України". Видання "Золоті ворота" філіалом СП "Лісінвест" та журналом "Радуга".

3. В.Ф.Антонович "Українська культура", Київ, 1993.

4. Антін Лотоцький . "Історія України", Івано-Франківськ, "Просвіта", 1991.