й табір інтернованих ліквідовувався. Так, 18 грудня 1923 року 29 дітей-пластунів з двома вчителями за сприяння Чеського Червоного Хреста опинились у Празі. Української середньої школи на той час у Празі не було. Матеріальне забезпечення гімназії взяло на себе Міністерство закордонних справ Чехословаччини. Невдовзі до гімназії прилучилися діти емігрантів і на кінець 1927 року тут навчалося 111 учнів (66 хлопчиків і 45 дівчаток) [2].
Особливістю гімназії було те, що позашкільне життя проходило у пластуванні. Пластова організація утворила окремий кіш, який входив і до складу українських пластунів-емігрантів, і до державного союзу. За один лише рік вони провели 200 гурткових сходин, 13 прогулянок, свята і різноманітні виступи, брали участь у пластових таборах у Словаччині і Закарпатті.
Пластуни проводили самоосвітню роботу у своїй домівці. Під впливом Пласту піднялася успішність учнів, значна частина їх навчалася шевства, плетіння, фотографування. Пластуни зібрали власну бібліотеку, мали свій фотоапарат. Гімназисти видавали журнал "Пластове життя".
З 1927 року гімназія переміщається у м.Ржевці, де були створені значно кращі умови для проживання і навчання, влітку учні виїздили на "літню колонію", а навесні працювали на власному городі, де вирощували картоплю та інші овочі і квіти. Пластова організація дбала також і про одяг для своїх членів [З].
Отже, у міжвоєнний період український молодіжний рух у діаспорі розширився і характеризувався великою кількістю організацій. Молодь об'єднувалася, по-перше, для того, щоб вижити на чужині і знайти матеріальну підтримку своїм членам, щоб зуміти отримати добру освіту. По-друге, оскільки у світі ніхто не знав, що існує 50-ти мільйонний народ України з багатовіковою історією і багатими традиціями, який століттями поневолений чужинцями і якого намагались позбавити усього того, що входить у поняття "національна свідомість", "українець", то молоді люди гуртувалися щоб залишитися українцями, щоб не забувати звичаїв свого народу. По-третє, це була молодь, яка сама брала участь у визвольних змаганнях або ж вони були дітьми членів "Соколу", "Січі", Пласту, УССУсів у себе на батьківщині, тож опинившись в еміграції, вони дотримувалися традицій, ширили відомості про Україну, її становище і одвічне домагання незалежності.
Якої б орієнтації не були ці організації для усіх них характерно: співпраця в колективі, взаємодопомога у навчанні і побуті, опіка над нужденними співвітчизниками поза організацією, турбота про отримання членами доброї фахової підготовки, заняття спортом, вивчення історії, традицій і звичаїв свого народу, ширення відомостей про Україну, а все разом підкорялось одній меті служінню Богові і Україні.
Список використаної літератури:
1. Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. – Прага, 1942. – Ч. 1. – С. 269.
2. Там само. – С. 188.
3. Там само. – С. 189.