З часом кількість реєстрових козаків зростала: 1590 р. їх налічувалося 1 тис. осіб, 1625 р. — 6 тис., а 1631 р. — вже 8 тис. Організаційно реєстрове (городове) козацтво 1625 р. мало шість полків — Білоцерківський, Канівсь-кий, Черкаський, Корсунський, Переяславський, Чиги-ринський. Серйозним ударом по реєстровцям і по всій ко-зацькій верстві була «Ординація війська Запорозького ре-єстрового» (1638), яка зменшила кількість реєстрового вій-ська і обмежила привілеї та права козацтва.

На початку XVII ст. козацтво як соціальна верства не було однорідним: реєстрове (городове) козацтво — замож-ні, привілейовані козаки, які перебували на державній служ-бі в Речі Посполитій; запорозьке (низове) козацтво — коза-ки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорозька Січ; нереєстрове козацт-во, яке виникло внаслідок самовільного «покозачення» і не маючи офіційно визначеного статусу вело козацький спосіб життя у прикордонних районах. Проте, незважаючи на не-однорідність, козацтво вже мало свою соціальну нішу, власне місце в становій ієрархії Речі Посполитої.

Отже, протягом XV—XVI ст. в суспільстві формується нова соціальна верства — козацтво, яка виникла як опози-ція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу. Ґрунтом для формування козацтва стали існування вели-кого масиву вільних земель, накопичений у попередній період досвід їхнього освоєння, природне прагнення лю-дей до самозбереження, самоствердження і самореалізації. Каталізаторами цього процесу були широкомасштаб-на колонізація нових земель, що розгорнулася в XV ст.; посилення соціально-економічних протиріч та релігійно-го і національного гніту; зростання зовнішньої загрози з боку турків та татар.

2. Запорозька Січ

Перша писемна згадка про Запорозьку Січ з'являється 1551 р. у польського історика Мартина Бєльського (1495— 1575). У своїй «Всесвітній хроніці» він повідомляв, що у першій половині XVI ст. на Хортиці збиралися козаки для нагляду за переправами, промислом і для боротьби з тата-рами. Того часу дванадцять порогів (Кодацький, Сурський, Лоханський, Ненаситецький та ін.) перетинали Дніп-ро від берега до берега і тяглися вздовж течії майже на 100 км. Після цього ріка розливалася в широку запла-ву — Великий Луг, де було багато проток та островів (по-над 250). У різні часи Січ розташовувалася на різних остро-вах — Малій Хортиці, Томаківці, Базавлуці та ін.

Складність питання про місцезнаходження і час ви-никнення першої Січі полягає в тому, що стихійно при-буваючі на Запорожжя козаки будували в різних місцях так звані «городці» та засіки або ж «січі» з повалених дерев для захисту від ворожих нападів. Проте такі імпро-візовані населені пункти були слабоукріпленими і тому під натиском ворога досить швидко припиняли своє існу-вання, не лишаючи після себе згадки, зафіксованої в істо-ричних джерел ах. Заснування першої Запорозької Січі історики, як правило, пов'язують з ім'ям козацького ва-тажка Дмитра Вишневецького.

Вишневецький Дмитро (Байда, 1516—1563) — один із перших відомих в історії українського козацтва гетьманів, нащадок вели-кого князя литовського Ольгерда. У 1551 р. — черкаський і ка-нівський староста, організатор відсічі татарським нападам. У1560 р. — на службі в московського царя Івана Грозного, у 1561 р. поверта-ється в Україну. У1563 р. здійснив військовий похід до Молдавії. Через зраду одного з молдавських претендентів на владу козаць-ке військо зазнало поразки, а сам гетьман потрапив у полон, був відправлений до Стамбула і там страчений.

Під його керівництвом протягом 1552—1556 рр. на о. Мала Хортиця було побудовано фортецю, мури якої не тільки гарантували безпеку, а й надалі стали своєрідною базою для здійснення походів на Крим, осередком згур-тування запорозького козацтва.

3 часом на Запорожжі сформувалася нова українська (козацька) державність, яку називають праобразом справ-жньої держави. Головними ознаками держави є існуван-ня особливої системи органів та установ, що виконують функції державної влади; право, що закріплює певну сис-тему норм, санкціонованих державою; певна територія, на яку поширюється юрисдикція даної держави. Січі бу-ли притаманні усі ці ознаки. Специфічні історичні умови та обставини життя запорожців помітно вплинули на про-цес самоорганізації козацтва, зумовивши неповторний імідж козацької державності. Вищим законодавчим, адмі-ністративним і судовим органом Січі була січова рада, її рішення були обов'язковими до виконання. Як правило, рада розглядала найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, проводила поділ земель та угідь, судила злочинців, що вчиняли найтяжчі злочини та ін. Важливою функцією ради було обрання уряду Січі — вій-ськової старшини, а також органів місцевої влади — па-ланкової або полкової старшини різні часи чисельність козацької старшини була не однаковою й інколи стано-вила понад 150 осіб. До цієї групи козацтва входили: вій-ськова старшина — кошовий отаман, військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани; військові служителі: хорунжий, бунчужний, довбиш, кан-целяристи та ін.; похідні та паланкові начальники — пол-ковник, писар, осавул та ін. Старшина зосереджувала у своїх руках адміністративну владу та судочинство, керу-вала військом, розпоряджалася фінансами, представляла Січ на міжнародній арені.

Крім власних органів державного управління, в Січі функціонувало також власне козацьке право, яке було не писаним законом, а «стародавнім звичаєм, словесним пра-вом і здоровим глуздом». Це пояснюється відсутністю тра-диції, оскільки козаки мали того часу порівняно коротку історію; перманентною воєнною конфронтацією, яка не давала змоги зосередитися на внутрішньому житті; побо-юванням запорозьких козаків, що писані закони змінять та обмежать їхні свободи. Козацьке право фіксувало ті відносини, що уклались у Січі: утверджувало військово-адміністративну організацію (38 військових куренів і 5 - 8 територіальних паланок), зумовлювало правила військо-вих дій, діяльність адміністративних та судових органів, порядок землекористування, укладання договорів, визна-чало види