з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 рр. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та за-гін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав пораз-ки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків зму-шений був відійти на Запорожжя.
Зібравши двохтисячне військо, повстанці в травні 1593р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський (за однією версією під час бою, за іншою — підступно вбитий слугами князя Вишневецького в ході переговорів). Залишившись без лідера, повстан-ці зазнали поразки.
Після першого великого спалаху народної активності 1594 р. Розпочинається козацько-селянське повстання під проводом С. Наливайка.
Наливайко Семерій (Северин; ?—1597) — козацький ватажок, провідник козацького повстання 1595—1596 рр. Родом з Гали-чини. Змолоду козакував на Запорожжі, потім вступив на службу до князя К. Острозького. В 1594 р. — першій половині 1595 р. бере участь в антитурецьких походах. Після повернення з Угорщи-ни бере під козацький контроль більшу частину Волині, що стало початком великого повстання. Після капітуляції повстанців на р. Солониці Наливайко разом з іншими козацькими старшинами потрапив у полон, був відвезений до Варшави і страчений.
Як сотник надвірних козаків князя Острозького він був змушений брати участь у придушенні повстання 1591 — 1593, проте після битви під П'яткою в долі Нали-вайка відбувається крутий злам — він залишає службу і організовує на Брацлавщині загін нереєстрових козаків. Здійснивши вдалий похід проти татар, Северин та його прибічники захопили зброю та 4 тис. коней. Відчувши власну силу і намагаючись її збільшити, козацький вата-жок посилає на Січ своїх посланців з метою прихилити на свій бік січовиків для виступу проти поляків.
Частина старшини не побажала приєднуватися до дій людини, яка брала участь у розгромі К. Косинського під П'яткою, а решта, обравши наказним гетьманом Г. Лобо-ду, вирушила на допомогу наливайківцям. У жовтні 1594 р. спалахує антишляхетське повстання на чолі з На-ливайком. Уже навесні 1595 р. на території України вели боротьбу декілька десятків повстанських загонів, у лавах яких налічувалося понад 12 тис. осіб. Наприкінці 1595 — на початку 1596 рр. селянсько-козацькі виступи охопили Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля та білоруське Полісся. Таке успішне розгортання повстання значною мірою було зумовлене тим, що основні збройні форму-вання Польщі на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським у цей час перебували в Молдові, де вони намагали-ся посадити на молдавський трон польського ставленика. Коли повстанці, очолювані Наливайком, стали для шляхетської Польщі серйозною загрозою, урядом було прийнято рішення кинути проти селянсько-козацького ко-ронне військо С. Жолкевського. Розуміючи, що протиді-яти численному, вишколеному та озброєному польсько-му війську він не зможе, Наливайко з невеликим заго-ном (понад 1500 чоловік) відступив на Волинь, а звідти через уманські ліси до Білої Церкви. Саме в цьому місті було об'єднано сили трьох козацьких ватажків — С. На-ливайка, М. Шаули, Г. Лободи. Об'єднане козацько-се-лянське військо налічувало 5 — 6 тис. осіб, що дало змогу розгромити передові загони шляхетських військ на чолі з Ружинським, але перед основними силами Жолкевсь-кого вони змушені були відступити.
Одна з вирішальних битв відбулася в урочищі Гост-рий Камінь біля Трипілля, у ході якої обидві сторони зазнали значних втрат, але жодна не отримала перемоги. Після цієї баталії Жолкевський відійшов до Білої Церк-ви і чекав підходу резервів, а козацьке військо — у Пере-яслав, де і відбулася рада, яка обрала гетьманом замість Наливайка Лободу. Частина повстанців мала на меті пе-рейти кордон й утекти в Росію і тому забрала з собою жінок, дітей і майно, що помітно знизило мобільність козацького війська. Отримавши підкріплення, Жолкев-ський відрізав повстанцям дорогу до російського кор-дону.
В урочищі Солониця, неподалік від Лубен, козацьке військо потрапило в оточення і зазнало поразки. Полоне-ного Наливайка та шістьох соратників було відправлено до Варшави, де у в'язниці його протримали більше року і у квітні 1597 р. відрубали голову, а потім четвертували тіло.
Після поразки повстань кінця XVI ст. протягом трид-цяти років не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків і тому мусила змінити гнів на милість, а репресії на привілеї. Невдачі попередніх виступів та поява нових акцентів у політиці польського уряду призвели до розко-лу козацтва і виникнення в його середовищі двох течій: радикальної, що об'єднувала незаможних козаків, вчо-рашніх селян та ремісників, які прагнули шляхом повс-тання домогтися перерозподілу шляхетських земель та майна і цим покращити свій життєвий рівень, та помір-кованої, до якої належали заможні козаки, схильні до, компромісів й мирного легітимного (законного) розширення козацьких прав і вольностей шляхом договорів з польським урядом.
З 1596 до 1625 р. домінувала поміркована течія, най-яскравішими постатями якої були гетьмани Самійло Кіш-ка (1600 — 1602) та Петро Конашевич-Сагайдачний (1616 — 1622).
Кішка Самійло (?—1602) — козацький гетьман, походив з україн-ської шляхти. Учасник морських походів запорожців на турецькі фор-* теці. Під час одного з них потрапив у полон, де пробув 25 років. У 1599 р. організовує повстання невільників на турецькій галері поблизу Гезлева і повертається в Україну. Наступного року