Сагайдачний Петро Кононович (Конашевич-Сагайдачний; ? — 1622) — політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва. Народив-ся у с. Кульчинцях поблизу Самбора в шляхетській родині. Навчався в Острозькій школі, згодом пішов на Запорожжя. Невдовзі висунувся на чільне місце серед козацької старшини. Очолив кілька вдалих походів на Оттоманську Порту і Кримське ханство. З його ім'ям пов'язане взяття Варни (1606) і Кафи (1616). У 1618р. взяв участь у поході військ польського королевича Владислава на Мос-кву. Майже одночасно (1620) послав до царя спеціальне посольс-тво з проханням прийняти українських козаків на російську служ-бу. У гетьманській діяльності керувався прагматизмом, тверезим розрахунком, твердістю і водночас схильністю до компромісів. Ві-домий як меценат і палкий прихильник братського руху. У 1621 р. очолив козацьке військо у битві під Хотином. Тоді ж дістав тяжке поранення, яке прискорило його смерть. Похований у Братському монастирі в Києві.

Цим козацьким ватажкам вдалося досягти значних успіхів: підняти престиж українського козацтва, посили-ти його вплив та розширити права; перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздат-не регулярне військо; довести чисельність козацького вій-ська до 40 тис.; трансформувати козацтво із суто воєнно-го в активний воєнно-політичний чинник суспільного жит-тя, здатний вирішувати державні проблеми; шляхом всту-пу всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та мі-щанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосун-ки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішаль-ну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала пе-ремогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укла-деного 1621 р., йому заборонялося судноплавство по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не виплатив зароблених козаками грошей та скоротив ре-єстр. Утворилася значна невідповідність між силою, авто-ритетом, впливом козацтва та його реальними правами та привілеями. У відповідь на утиски з боку Польщі ко-зацтво, демонструючи свою незалежність, активізувало втручання в турецько-татарські справи/ Коли королівсь-кий посол, який прибув на Запорожжя, почав дорікати козакам, що вони порушують мирну угоду з Туреччиною, вони заявили: «Мир укладав король, а не ми!» Частина учасників Хотинської війни, яка змушена була поверну-тися в шляхетські маєтки, відмовилася від виконання феодальних повинностей. Особливого розмаху ці процеси набули на Київщині, де чимало місцевих жителів «покозачилися», тобто самовільно проголосили свою належність до козацького стану.

Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, поль-ська офіційна влада для придушення козацько-селянсь-кого руху відправила на Київщину 1625 р. 30-тисячне військо С. Конецпольського. Проти шляхти виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запорожців (майже 20 тис. війська) на чолі з гетьманом М. Жмайлом. Найбільша битва між протидіючими сторонами відбула-ся в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, але, зазнавши значних втрат, жодна з них не отримала перемоги. Такий розвиток подій призвів до посилення поміркованої течії в козацькому середовищі: спочатку від керівництва було усунуто "М. Жмайла і гетьманську бу-лаву передано представнику козацької верхівки М. Доро-шенку, а потім укладено компромісну мирну угоду. Згід-но з Куруківською угодою всі повстанці були амністова-ні, козацький реєстр зростав від 3 до 6 тис., а щорічна плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих. Вод-ночас козакам заборонялося втручатися у релігійні спра-ви в українських землях, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами.

Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зов-сім не задовольняла інтересів більшості повсталих, які мусили повертатися у кріпацтво. Саме тому вона при-швидшила остаточний поділ козацтва на дві групи: за-можне реєстрове козацтво, яке дотримувалося помірко-ваної лінії та йшло на компроміси з урядом, і нереєстро-ве, яке організаційно оформилося на Січі 1628 р. та, як правило, займало радикальну позицію.

Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основ-ними причинами повстання стали грабунки та розбої поль-ських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиб-лення протиріч між нереєстровими та реєстровими коза-ками, які мусили захищати інтереси гнобителів. Почат-ком повстання стала відмова запорожців коритися геть-ману реєстровців Григорію Чорному. У березні 1630 р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чорного, оволодівши Каневом та іншими населеними пунктами, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже три тижні тривали кровопро-литні бої між ворогуючими сторонами. Центральною по-дією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту — добірне шляхет-ське формування, що охороняло штаб Конецпольського.

Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змуше-ний був піти на переговори. Як і під час попереднього повстання, козацько-старшинська верхівка усунула ва-тажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з частиною прибічників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основ-них вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запо-рожжя та рейди запорожців у верхів'я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Судима на чолі загону січовиків зни-щив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козаць-кого ватажка було підступно схоплено реєстровцями і ви-дано польським властям.

Новим масштабним виступом народних мас стало се-лянсько-козацьке