Особливо виявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя під час Хотинської війни. Перемігши польські війська 1620 р. під Цецорою, Туреччина ви-рішила остаточно зруйнувати польську державу. 3 цією метою було організовано грандіозний похід, у якому заподіяно понад 150 тис. осіб, багато артилерії, навіть чотири бойові слони. На чолі цієї воєнної експедиції виступив сам султан. Проти турецької армади Річ Посполита мог-ла виставити 30—40 тис. польських вояків. І хоча багато хто з тодішньої польської еліти поділяв позиції гетьмана Жолкевського, який казав: «Не хочу я з Грицями воюва-ти, нехай ідуть до ріллі або свині пасти», — все ж польсь-кий уряд був змушений звернутися до козаків по допомо-гу. Козаки, чудово розуміючи, що султан не зупинить агресії і за Польщею настане черга України, до того ж, враховуючи, що польський уряд пообіцяв їм платню в поході, а також поступки в релігійному питанні, погод-жуються взяти участь у боротьбі проти турків. У вирі-шальній битві під Хотином поряд з 35-тисячним польсь-ким військом стояло 40-тисячне козацьке під проводом Сагайдачного.

Бойові дії тривали понад місяць. Втративши майже 80 тис. осіб, турки так і не змогли здобути перемоги і в жовтні 1621 р. змушені були піти на укладення миру з полякам. Проте, відігравши вирішальну роль у Хотин-ській війні, козаки від цього ж і постраждали, оскільки їх «союзники» — поляки — за умовами підписаного до-говору брали на себе зобов'язання заборонити козакам судноплавство по Дніпру і не допустити їхніх походів до турецьких берегів.

Про активний вихід козаків наприкінці XVI — почат-ку XVII ст. на міжнародну арену свідчить їхнє залучення до боротьби за престол Молдавії, Росії та інших країн. У ході цих баталій вони здобувають не тільки військовий, а й політичний досвід, розширюють своє світобачення, ста-ють спроможними вирішувати державні проблеми і тому інколи навіть виступають самостійно. Зокрема, 1577 р. після загибелі молдавського господаря Івоні, козацький ватажок Іван Підкова оголосив себе братом убитого і роз-почав боротьбу за молдавський престол. Уже у вересні запорожці захопили столицю Молдавії — Ясси, але на-довго втримати міста не змогли. Під тиском турків Під-кова змушений був відступати на Запорожжя, але в доро-зі був по-зрадницьки схоплений поляками і страчений на вимогу турецького султана у Львові.

Проте ця невдача не відбила бажання в козаків побо-ротися за молдавський престол. Вже навесні 1578 р. двох-тисячне козацьке військо рушило до Молдавії, а в червні сюди прибув ще один козацький загін з новими претен-дентами на господарський престол — Олександром і Пет-ром.

У XVII ст. козацтво активно втручається у внутрішні справи Московської держави. Спочатку протягом 1604 — 1605 рр. запорожці беруть участь у поході Лжедмитрія І на Москву. Незабаром чимало козаків приєднуються до загонів другого російського самозванця — Лжедмитрія II (1607—1610). У 1618 р. П. Сагайдачний з 20-тисячним козацьким військом вирушив на Москву з метою визво-лення з Тушинської облоги королевича Владислава. Під-тримка козаків дала змогу Речі Посполитій укласти ви-гідне для неї Деулінське перемир'я з Московською дер-жавою (польськими ставали Смоленськ, Чернігів та Сіверщина). Козаки ж знову були ошукані: реєстр скоро-тився більш як утричі, козацьку старшину мав призна-чати король, до того ж у черговий раз почала діяти забо-рона виходити козакам у Чорне море.

Сміливі походи козацтва проти турків та татар, вірту-озна військова майстерність сприяли зростанню його авто-ритету та популярності на міжнародній арені. В Італії, Німеччині, Франції та Англії у цей час виходить понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву за-порожців. Високо цінував козаків персидський шах: «Ви не знаєте, що це за народ, ви не знаєте, які хоробрі ці люди і як добре треба з ними обходитися. Вони — ті, що домінують на Чорному морі».

Отже, на зламі XVI — XVII ст. козацтво стало впливо-вим чинником міжнародного життя. Військо козаків не тільки захищало українські землі від турецько-татарсь-кої загрози, а й своїми походами суттєво ослаблювало Турецьку імперію та Кримське ханство. У критичні пері-оди внутрішня стабільність у Речі Посполитій, а іноді навіть безпека держави значною мірою залежала від по-зиції козацтва. Запорожці брали активну участь у боротьбі за престол у Росії, Молдавії та інших країнах. Водночас через недостатній політичний досвід, слабкість економіч-ної бази, відсутність єдності та інші причини козацтво, ставши впливовою силою, не перетворилося на самостій-ний чинник міжнародного життя: воно не вирішувало, а лише допомагало вирішувати (інколи навіть відіграючи головну роль) тій чи іншій державі її проблеми.