Після запорозької військової старшини йшли курінні отамани. їх обирали на курінних радах. Вони виконували роль інтендантів, тобто зобов'язані були стежити за постачанням продуктів і дров у свій курінь, зберігати гроші та майно в курінній скарбниці.

За військовою старшиною йшли військові службовці. Так, військовий довбиш скликав козаків для воєнних походів, на ради, релігійні свята, виконував "поліційні" обов'язки. Військовий гарматник завідував всією запорозькою артилерією і боєприпасами. Військовий тлумач був перекладачем.

Для керування життям паланок обиралися паланкові начальники на чолі з полковником. Полковник був також начальником бойової частини війська — полку — у воєнному поході. Військо Запорозьке мало військові знаки (бунчук — мідна або позолочена куля на дерев'яному держаку з прикріпленим кінським хвостом), корогви (прапори) і печатку-герб із зображенням козака з гвинтівкою на плечі, шаблею і списом поруч з ним. Січова корогва (прапор) була малинового кольору. З одного боку прапора був зображений Святий архангел Михаїл, з іншого — білий хрест в оточенні небесних світил.

Основною військовою одиницею був полк, який поділявся на сотні. Козаки були як пішими, так і кінними. На озброєнні запорожці мали гармати, мушкети, пістолети, шаблі, списи, лук, стріли. Кількість війська не була постійною і коливалася від 6 до 15 тис. добре озброєних козаків. Січ мала свій флот, що складався з 80-150 човнів "чайок". На кожній "чайці" розміщувалось 20-30 веслярів, 50-70 бойових козаків, 4-6 гармат.

Запорожці активно захищали український народ від кримських татар і турків. Найбільші козацькі походи були здійснені на початку XVII ст. У 1606 р. козаки спустошили Варну — турецький укріплений пункт на Чорному морі; у 1608 р. захопили Перекоп, у 1609 р. — Кілію, Ізмаїл, Акерман. У 1615 р. козаки на 80 "чайках" на очах у турецького султана і його тридцятитисячної армії проникли у Константинопольську гавань і спалили її, а в 1620 р. вони повторили таку саму акцію. У 1616 р. вони захопили Кафу і звільнили тисячі полонених. У відповідь на це турецький султан Осман II зібрав 160-тисячне військо, разом з кримським ханом напав на Річ Посполиту і в 1620 р. розбив під Цецорою польські війська. У 1621 р. під час битви 35-ти-сячного польського війська з турками під Хотином 40 тисяч козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним прийшли на допомогу і врятували польську армію від розгрому. Описуючи дії козаків, турецький історик Найма у XVII ст. зазначав: "Можна стверджувати напевне, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи завдяки своїй хоробрості й спритності у морських боях не мають собі рівних в усьому світі".

Уже в XVI ст. Запорозька Січ почала відігравати помітну роль у міжнародних справах. Із Запорозькою Січчю встановлювали відносини Росія, Туреччина, Кримське ханство, Австрія, Венеція, Ватикан. Січ діяла як суверенна держава і в зовнішніх відносинах, і під час воєн.

З огляду на викладене випливає, що запорізькі козаки мали всі основні характерні для республіки елементи самостійного державного устрою. Він став основою нового українського козацького держав-ництва у період визвольної війни 1648-1654 рр.

Самостійність запорожців непокоїла литовську і польську шляхту. Щоб встановити контроль над козаками, було ухвалено рішення взяти на державну службу певну їх кількість і використати в боротьбі проти татар. У 1572 р. король Сигізмунд II видав універсал про формування полку з 300 козаків. Цих козаків вносили до спеціальних списків — реєстрів, тому вони дістали назву реєстрових козаків. Новий польський король Стефан Баторій у 1578 р. збільшив їх кількість до 600. їм було надано певні привілеї: окремий суд, звільнення від податків і повинностей, право власності на землю, дозвіл вільно займатися ремеслом і торгівлею, допомогу одягом, зброєю, а також установлено невелику платню. Проте після участі в селянських повстаннях у 1591-1596 рр. реєстрове козацтво було ліквідоване і відновлене знов у 1599 р. У 1638 р. його кількість збільшено до 6 тис. Полковими містами стали Чигирин, Черкаси, Переяслав, Корсунь, Біла Церква, Канів. Старшим реєстру в 1637 р. польський уряд призначив І. Караїмовича. Рядове козацтво, незважаючи на привілеї, перебувало у складному становищі, невдоволеність і протест проти польської шляхти постійно посилювалися.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ