Існують навіть міфічні теорії щодо джерел формування козацтва. Так Г.Конисський вважав, що назва “козак” походить від слова “коза”, бо “козаки, мовляв на своїх конях такі прудкі були, як ті кози”. Російський історик Татіщев взагалі висунув гіпотезу, що в Єгипті було місто Черказ, мешканці якого перебралися на Кавказ і почали називатись тут касогами, а татари їх відтіснили до Придніпров’я, де вони стають відомими під назвою козаків. Навіть відомий французський просвітник Вольтер вважав, що козаки – це частина тих татар, які асимілювались з місцевими мешканцями середньої Наддніпрянщини і дали початок новому суспільному стану – козакам. Крім теорій походження козацтва від певних етнічних груп, можна ще виокремити бродницьку, уходницьку і утікацьку або класову теорії, які так чи інакше у певних моментах перехрещуються з етнічними теоріями.

Але найбільше істинною, на нашу думку, серед етнічних теорій щодо джерел формування козацтва є автохтонна теорія походження козацтва, яку підтримували і розвивали багато дослідників і науковців. Так іще О.Гваньїні вважав, що козаки “належать до руського народу”, а С.Герберштейн – “дніпровські черкаси – русичі християни”. Автохтонну теорію підтримуювали і розвивали такі відомі дослідники козаччини як М.С.Грушевський, В.Б.Антонович, Д.І.Яворницький, В.О.Голобуцький, В.А.Смолій, В.О.Щербак, А.Ю.Чабан та багато інших. Дана теорія має також значну джерельну базу.

Д.Яворницький зазначав, що місцеве населення намагалось відтворити свої давні звичаї у нових умовах на більш високому рівні. А.Ю. Чабан також запевняє, що основою українського козацтва було місцеве населення, яке жило тут з прадавніх часів і зберегло свої традиції. Отже, козацтво склалось з місцевого населення Середнього Подніпров’я, де переважав український елемент.

Не менше розмаїття щодо джерел формування українського козацтва, як основного етносоціального елементу на Середньому Подніпров’ї, існує і серед соціальних теорій стосовно даної проблеми. Помилкою багатьох дослідників було те, що вони намагались вивести козацтво лише з якоїсь певної соціальної верстви тогочасного українського суспільства. Так М.Бєльський, сучасник формування козацтва, вважав, що козацтво – це тубільний стан. Г. де Боплан, а за ним і С.Величко вважали, що козаки пішли від дрібної шляхти, росіяни Карпов і Туманов виводили козацтво з княжої дружини. М.Костомаров писав, що козаки пішли від “гулящих людей”. В.Б. Антонович, відомий дослідник козацтва, виводив козаків від селян. Так дослідник С.Леп’явко вважає, що основні аспекти формування козацтва необхідно чітко бачити і зазначає, що козацтво сформувалось як стан привілейований і як суспільне явище мало глибоке коріння. Він доводить, що саме соціальна група негербованої дрібної шляхти і боярства відіграла провідну роль в оформленні козацтва як військового стану з характерним набором привілеїв.

Боярську теорію виникнення козацтва спростовує А.О. Гурбик, який доводить, що аграрна реформа частково зачепила лише Волинь, а отже, не слід перебільшувати суспільне значення останньої для інших регіонів України на кінець XVI ст. У зв’язку з цим, запевняє дослідник, досить проблематичною видається одна з тих тез прихильників так званої “боярської теорії” походження козацтва, які твердять про прискорення процесів переходу боярства (яке не змогло підтвердити своїх шляхетських прав) у козацький стан протягом другої половини XVI ст. Ця обставина не справляла значного впливу на вимивання бояр-нешляхти із суспільного організму України практично до кінця XVI ст. На нашу думку трактувати боярську теорію походження козацтва як єдину істинну не можна так само, як і не можна її заперечувати. Так, боярська верства безперечно брала участь у створенні козацтва, але не мала основоположного характеру.

Безперечно, формування козацтва як стану, військово-політичної організації і етнотворчої сили процес складний і довготривалий. На думку В.А.Смолія і В.С.Степанкова лише на рубежі XVI – XVII ст. українське козацтво переросло в окрему станову групу зі своїми особливими інтересами, економічними і суспільними прерогативами. І дійсно, між козаком, який був переважно степовим воїном наприкінці XV – на початку XVI ст., що займався уходництвом, та козаком, який став оборонцем етнічних і соціальних інтересів всього народу з кінця XVI ст. лежить величезна прірва, основою якої і є ті самі етносоціальні процеси на Середньому Подніпров’ї, що надали козацтву статус не лише дрібношляхетського прошарку, що знаходився на службі у Речі Посполитої, а й до статусу безпосереднього захисника саме українських інтересів у могутньому поліетнічному союзі, яким і була Річ Посполита, не тільки дипломатичним, а й збройним шляхом, що врешті решт призвело до української національної революції, наслідком якої і стало створення етнічної держави українців.

Не випадковим є і той фактор, що описані процеси стосувались території саме Середнього Подніпров’я, тому що, як доводить А.Чабан, абсолютна більшість дослідників, які займались чи займаються вивченням цього унікального явища в історії українського народу, одностайні у визначенні території, що відіграла вирішальну роль в час зародження і формування козацтва і на його думку, саме такою землею вони називають Середнє Подніпров’я, тобто райони поблизу Канева, Черкас, Умані, що в свою чергу, наводить на думку про те, що саме Черкащина посідає важливе місце у формуванні козацтва,