В цей час в Європі провідну роль починають відігравати капіталістичні відносини і все більшими темпами починається промисловий переворот, який втягує європейську економіку у ринкові відносини. Отже, зміна соціально-економічних відносин і прогресування суспільно-політичних поглядів, поштовх яким дала Реформація, впливали на всі країни тогочасної Європи, в тому числі і на Україну. Крім того, в середині XV ст. з політичної карти світу зникає могутня Візантійська імперія, завойована турками-османами. Візантія в свій час була “житницею” Європи, але після падіння імперії ця функція переходить до найаграрнішої країни тогочасної Європи – Речі Посполитої, яка включала з 1569 року у себе і Україну.

Отже, землевласники Речі Посполитої, і в тому числі українські магнати, вливаючись у ринкові відносини, намагались все більше займатись товарним виробництовм продуктів сільського господарства, створюючи так звані фільварки, тобто капіталістичні господарства, які базувались на виробництві саме аграрної продукції, насамперед, зерна. Це призвело вищі верстви суспільства Речі Посполитої до думки, що найбільшою цінністю є земля, яка дає реальні великі прибутки. Така ситуація змінює і соціальні відносини у суспільстві, тому що тепер шляхетський стан визначався не військовою службою, а приватною власністю на землю. Так дрібна служила шляхта, або ж бояри, переходить в розряд державних селян, і стає перед дилемою: яке місце в суспільстві зайняти. Досить привабливим варіантом для них стає саме козацтво – вільні люди, які залежали лише від власного військового мистецтва, що й було основним заняттям дрібної служилої шляхти в попередні часи.

Таким чином, на другому етапі формування козацтва етносоціальною базою оновлення козацьких сил, яка значно посилила українське козацтво в етнотворчому відношенні, стає саме українська дрібна служила шляхта (бояри), яка не змогла юридичним шляхом підтвердити свою приватну власність на землю і змушена була реалізувати себе в більш властивому їй середовищі – козакуванні.

Наступним етапом формування козацтва, як етносоціального елементу був період останньої чверті XVI ст., пов’язаний з тим, що магнати Речі Посполитої, перебуваючи в ланцюгах економічної кон’юктури, природньо починають шукати нові джерела збагачення, тобто нові землі, і знаходять їх у своїй державі на вільному тоді від магнатського землеволодіння Середньому Подніпров’ї. Тому наступне важливе джерело формування козацтва пов’язане з масовою колонізацією польської та української шляхти. Прибувши на землі середньої Наддніпрянщини, ця маса дрібної і середньої шляхти зіштовхнулась вже з досить великою, організованою і загартованою верствою українського козацтва, яка почувалась тут повноправним володарем. Це примусило шляхетський наплив співпрацювати з ними у справі оборони краю від нападів татар, втягуючи їх у свої лави. Влиття шляхти значно посилило суспільну вагу козацтва, яке отримало привілейовану в суспільстві еліту і надало йому тепер статус привілейованого військового прошарку, який все частіше очолює саме українська шляхта (згадати, наприклад, того ж гетьмана Криштофа Косинського), з якої поступово формується і козацька старшина. І хоча на початковому етапі шляхта була досить етнічно строкатою в козацькому війську, але поступово саме українська шляхта отримує провідне значення, про що свідчить велика кількість джерел з цього приводу.

Такий розвиток козацтва, як “аномального” стану, сприяв виникненню якісно нового елементу – реєстрового козацтва, яке звільнялось від підпорядкування місцевим властям і ставало найманим королівським військом. На думку В.А.Смолія, господарське і суспільне конституювання козацтва супроводжувалось втягненням його у соціально-визвольний рух. В.О.Щербак впевнений, що юридичний статус козацтва з його соціальною функцією не був єдиним компонентом станової незалежності. Дійсно, як якісно новий стан, козацтво втручалось у всі сфери соціальної діяльності і стає в цей час основним етносоціальним елементом українського суспільства.

Розвиток ринкових відносин в Західній Європі сприяв посиленню феодального тиску в Східній Європі, що примушувало українських селян і міщан, особливо Західної України та Поділля, шукати більш сприятливі умови життя, чим скористались магнати порубіжних територій, а власне Середнього Подніпров’я, які все активніше залучають на свої землі нових переселенців, надаючи їм певні пільги у користуванні землею. Так починається четвертий етап формування етносоціальної бази козацтва.

Землевласники середньої Наддніпрянщини, використовуючи міграційні процеси першої половини XVII ст., створюють на своїх землях для переселенців так звані слободи, звільнюючи їх, таким чином, від будь-яких феодальних повинностей строком від 5 до 25 років. Коли ж цей термін закінчувався, селяни, не бажаючи повертатись під владу землевласника, починають вливатись до козацьких рядів. Така зміна соціального статусу асоціювалась у них, насамперед, з ідеєю вільного господарювання. Категорію цих людей можна знайти в джерелах під назвою “непослушних”, але до їх складу відносились не лише селяни, а й міські ремісники, купці, шинкарі і навіть представники міської адміністрації.

Таким чином, роль козацького ідеалу в розвитку етносоціальної активності селянства, на думку В.А.Смолія – важливий фактор, а тому з кінця XVI ст. прагнення до здобуття козацького імунітету стало загальноукраїнським явищем. Цьому сприяло також створення чіткої військової організації козацтва, що в свою чергу сприяло оформленню козацького стану з власною адміністрацією, судочинством і фермерським землеволодінням, що складало важливі підвалини для утворення етнічної держави українців.

Отже, на останньому етапі основним джерелом формування козацького стану, як етносоціального елементу були українські селяни і дещо менше міщани, що досить сильно було пов’язано із великим етнсоціальним процесом масового покозачення населення,