Хмельницький попав на Стефана Потоцького і взяв його війська в облогу під Жовтими Водами. Поляки, після “зради” реєстрових козаків почали переговори з Хмельницьким про капітуляцію – тобто, що вони (поляки) віддадуть козакам усе важке озброєння і підуть геть, лише з особистою зброєю для самозахисту (пістолі та шаблі). Хмельницький на це згодився, бо не хотів втрачати козаків, і сподівався на ласку короля, але татари порушили домовленість і напали на поляків в урочищі Княжі Байраки 15 травня. Там до татар примкнула певна частина нереєстрового козацтва.
Таким чином польський загін був повністю знищений , а Стефан Потоцький помер в татарському полоні від поранень.
Це був перший дзвіночок про те, що Хмельницький не повністю керує ситуацією. Гетьман дозволив полякам відступити, намагаючись показати їм, що він не якийсь там бандит, а просто хоче довести права свого народу та без крайньої потреби не проливати кров, як керівники попередніх повстань.
Але кримінальні елементи серед козацтва та неконтрольовані татари зробили свою чорну справу. І тепер Хмельницький мав воювати до повної перемоги без всякого компромісу, бо горді шляхтичі так і не вибачили йому вбивства своїх майже беззбройних вояків. Навіть король Владислав IV, прихильний до козацтва, не подарував би козакам цього.
Ніхто ж не буде заперечувати, що козацтво складалося виключно з янголів та патріотів.
Як в усякій анархічній організації більша частина них складалася з , мяко кажучи, людей з темним минулим та і сучасністю. Згадати хоча б те, що Польща та Росія за козаків вважали лише тих, хто жив не нас Січі, а мешканців Січі поголовно вважалися не безпідставно цими державами за бандитів. Навіть городові козаки вважали лише себе козацтвом, а низових – пройдисвітами . Задля спільної мети вони ясна річ, обєднувались, а в інший час між ними існувала прихована ворожнеча та недовіра.
І на ось такий кримінальний елемент вкупі з татарами довелось сприяти Хмельницькому на початку своєї боротьби.
Лише за часів Івана Сірка (гетьманом був Іван Виговський) низове козацтво кинуло грабувати Туреччину та почало систематично винищувати агресивні татарські орди.
Після цієї перемоги війська Хмельницького зросли до 15 тисяч козаків та велику кількість татарської кінноти. Командуючий Микола Потоцький зрозумівши, що навряд чи зможе перемогти в чистому полі своєю 20-ті тисячною армією обєднане козацько-татарське військо і почав організовувати відступ.
Але 26 травня під Корсунєм польські війська попали в засідку влаштовану Хмельницьким і потерпіли повну поразку.
“Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8 520 жовнірів, 41 гармата”
Окрім цього за шість днів до битви під Корсунєм вмирає король Владислав IV, який міг би ще піти на переговори з козаками. Після перших перемог Хмельницького вибухнуло всенародне повстання, роками зібрана ненависть вирвалася назовні і залила все навколо кровю...
“Сам Хмельницький, дійшовши до Білої Церкви, не поспішав розвивати воєнні дії. В липні козацьке посольство на чолі з Вешняком прибуло у Варшаву з кількома листами (датованими 12 червня) до короля , коронного маршалка, князя Заславського.
Вимоги козацької інструкції були досить скромні: Хмельницький домагався 12-ті тисячного реєстру, поновлення прав та привілеїв козацтва , захисту православної віри й повернення православним забраних уніатами церков.”
Отже, як ми бачимо , Хмельницький не збирався визволяти свій народ з під польського ярма, а сподівався на казочку про доброго короля.
Хоча в принципі король Владислав IV міг би на ці умови погодитися, але він помер, а новий, як Казимір, не збирався йти на поступки козакам, хоч і став королем завдяки їхнім домаганням.
Утворення держави
Протягом літа Хмельницький створював регулярну армію. Україну він поділив на 16 полків, які очолили випробувані в боях козаки – Іван Богум і т.д.
Під кінець літа козацьке військо налічувало від 80 до 100 тисяч чоловіків, з яких 40 тисяч було козацтва, а всі інші – селяни та міщани, які не мали бойового досвіту.
Короля ще не було обрано, а польський сейм ухвалив наступ на Україну. Було зібране досить велике військо за різними оцінками його кількість коливається від 40 до 50 тисяч. Третину цього війська високопрофесійні німецькі найманці, а інша частина складалася виключно із шляхти. Дехто скаже: “Хіба це велике військо, козаки, мовляв, мали чисельну перевагу щонайменше в два рази. Повторюю ще раз: козацьке військо було не менш 80 тисяч, але справжніх козаків не більш ніж 40 тисяч, а польська армія було дуже добре озброєна та добре вивчена військовим хитрощам.
Поляки могли перемогти, але, замість одного командувача, вони обрали трьох:
“На чолі нової польської армії стояли три магнати: млявий і закоханий у розкошах Доминік Заславський, освічений вчений –латиніст Миколай Остророг і 19-річний Олександр Конецьпольський, Хмельницький саркастично охрестив їх “перина, латина, дитина”
Зрозуміло, що нема кому було дати ладу в польському війську. До того ж, хвилькувата шляхта недооцінювала суперника і зібралась на війну як на бал.
За свідчення очевидця було враження що вони збираються воювати не залізом, а золотом та сріблом. Та що там говорити, якщо один обіз складався із 100 тисяч (!) возів. Ви можете собі так уявити? Це ж щонайменше по два вози на людину, а якщо враховувати що багато шляхтичів вирушили в похід у власних каретах...
Коротше кажучи, обидві армії зустрілися 23 вересня в бою під Пилявцями. Хмельницький дуже вдало використав надзвичайну бундючність шляхтичів.
Хмельницький наперед пустив татар. Їх було небагато, всього 3000. Польська кіннота, не