усунення в 1657 р. Ю.Хмельницького від влади. І.Виговський та його прибічники, що вчинили цю акцію, фактично здійснили державний переворот. Амбіції та численні помилки лідерів, втрата українською державою підтримки народу, ускладнення геополітичної ситуації призвели до катастрофи – поразки Визвольної війни. Доба Руїни принесла жахливе спустошення українських земель; загострення боротьби за гетьманську булаву; наростання соціальних конфліктів та протистоянь; розмивання моральних норм у суспільному житті; тиск та втручання в українські справи Польщі, Росії, Туреччини, Кримського ханства; фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну.
Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити ці руйнівні тенденції, об’єднати українські землі в єдину державу та відновити її незалежність. Лідером цих сил став правобережний гетьман П.Дорошенко, що прийшов до влади у серпні 1665 р.
Андрусівське перемир’я (20 січня 1667 р.) між Польщею та Росією укладене на 15,5 років, ставило під загрозу стратегічні об’єднавчі плани гетьмана. Відповідно до його умов територія козацької України поділялась на три частини: Лівобережжя закріплювалось за Росією, Правобережжя – за Польщею, а Запорожжя мало бути під їх спільним управлінням. В результаті українське територіальне питання набуло міжнародного характеру. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П.Дорошенко здійснює кілька реформаторських кроків. Він починає систематично скликати Військову раду, щоб забезпечити своїм починанням народну підтримку. Потім створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, щоб забезпечити незалежність від козацької старшини. Гетьман провів на кордоні нову митну лінію, почав випускати власну монету, став активно заселяти спустошені окраїни Правобережжя.
Активною була і зовнішньополітична діяльність П.Дорошенка. Спираючись на підтримку татар, він намагався витіснити поляків з Правобережжя. Одночасно гетьман проводив переговори з Росією, метою яких було повернення у повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз’єднання у рамках єдиної держави всіх етнічних українських земель по Перемишль, Ярослав, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчились безрезультатно.
Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, відчуваючи за спиною підтримку могутньої держави, П.Дорошенко разом з військом переходить на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І.Брюховецького у 1668 р. оголошує себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, бо був результатом складних політичних комбінацій і майстерного балансування П.Дорошенка як у внутрішній, так і зовнішній політиці. Зведена гетьманом будова була надзвичайно слабкою конструкцією. і достатньо було вийняти бодай одну цеглину з її фундаменту, щоб вона похитнулась, чим і скористалися його недруги.
Аналізуючи перебіг подій цього часу, сучасний український письменник та історик В.Шевчук з болем пише: “Між собою українці воюють, здається, з більшим завзяттям, як із чужинцями, котрі приходять на їхню землю й успішно її грабують, плюндрують та поневолюють”.
Авторитет гетьмана дедалі більше падає, він втрачає підтримку мас, оскільки змушений виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрують Україну. У середині 1675 р. ситуація стає критичною, спроби знайти порозуміння з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчується безрезультатно, гетьмана покидають його соратники, родичі і навіть його надійна опора – сердюцькі збройні формування. До того ж у цей час помирай його радник та найближчий друг митрополит Й.Тукальський.
Перебуваючи у безвихідному становищі, П.Дорошенко у вересні 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатись Росії.