Найважливіші для України положен-ня договору 1654 p. — невтручання Росії в її внутрішні справи спочатку додержувалися, оскільки у Росії не було спеціальних органів управління Україною. Відносини Росії та України регулю-вав, як і з іншими державами, Посольський приказ. Це ще один важливий доказ того, що при укладенні договору 1654 р. та в наступні роки Україна не входила до складу Російської держави, а залишалася суверенною. Україна і Росія вирішували нагальні пи-тання шляхом постійного обміну посольствами. Україна мала вла-сний митний кордон з Росією.

В 1656 p. цар порушив свій союзницький обов'язок, уклавши у жовтні перемир'я з Польщею. Про його зміст Україну повідомили лише на початку грудня. Цей вчинок завдав Хмельницькому вели-кого смутку, але не зменшив його рішучості продовжувати боротьбу за зміцнення незалежності України. Хмельницький сміливо засудив політику Росії, звернув увагу царя на ненадійність укладеного пере-мир'я, почав активніше проводити самостійну політику України, спрямовану на розширення її дружніх зв'язків з іншими державами.

Занепокоєний майбутнім Української держави, яке він вважав справою свого життя, прагнучи посилити гетьманську владу, він у цей час добивається здійснення свого давнього наміру — зробити посаду гетьмана спадковою. За його бажанням і наполяганням генеральна рада у квітні 1657 р. в Чигирині назвала наступником гетьмана його молодшого сина 16-річного Юрія, незважаючи на те, що той був слабкий на здоров'я і не мав здібностей до управління.

Передчасна смерть Б.Хмельницького 27 липня 1657 p. призу-пинила державотворчі процеси в країні, що у подальшому негатив-но відбилося на розбудові Української національної державно-пра-вової системи.

Після смерті Б.Хмельницького в Україні настали тяжкі часи, які тривали багато років. Дослідники називають цей період руїною, анархією, міжусобицями, хитаннями, ярмарком самолюбства. З втратою вождя, здатного об'єднати і повести за собою до спільної мети увесь народ, всі його верстви, процес політичної та економіч-ної модернізації був загальмований. Посилюється боротьба за владу між старшинськими угрупованнями.

2) Політичну організацію, що склалася на території звільненої України у 1648—1654 pp., сучасники нарікли українською козаць-кою державою, називаючи Військом Запорізьким або Хмельниччи-ною (Хмельнищиною). Більшість вчених використовує назву Геть-манщина.

На думку інших вчених Гетьманщина існувала впродовж 116 років (1648-1764 pp.). Біля витоків гетьманської держави стояв Богдан Хмель-ницький (1595—1657). Переслідуваний офіційними представ-никами польської влади, Б. Хмельницький пішов на Запорозь-ку Січ, де отримав гетьманську булаву і 1648 p. сформував перший повстанський загін, а протягом першого року війни зумів створити народно-визвольну армію.

Формування національної держави дуже впли-вало на формування права, що діяло в Україні. Але воно розвива-лося дещо іншим чином, ніж державність. Якщо апарат польської влади був ліквідований, то у праві скасовувалися лише ті норми, які закріплювали панування в Україні польських магнатів, — "Статут на волоки", королівські і сеймові конституції, ординацію війська запорізького.

Другий період Гетьманщини окремі історики відносять до періоду політичної участі гетьмана Скоропадського.

До весни 1918 р. широким верствам населення України вже набридли революція й хаос. Закономірно, що ці настрої переважали серед маєтних класів, заможних селян, дрібних підприємців та бізнесменів, фабрикантів, великих землевласників, вищих прошарків чиновництва, що складали 20% усього населення України. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовилися замінити Центральну Раду консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським (титул «гетьман» мав викликати асоціації з квазимонархічними традиціями, пов'язаними з ко-зацькими гетьманами).

Нащадок давнього роду козацької старшини й один із найбільших на Україні землевласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив військовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом. З початком революції вій ук-раїнізував своє військове з'єднання і, коли Центральна Рада відкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського ополчення «вільних козаків». З приходом до влади цього «малоросійського» аристократа, який раптом згадав про своє «українське коріння», в ре-волюції на Україні настав новий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок та скасувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради.

29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Союзом зем-левласників, на який з усієї України прибуло 6500 делегатів, Скоропадського з ентузіазмом проголосили гетьманом, за-кликавши його «врятувати країну від хаосу і беззаконня». Того ж дня він разом о прибічниками оголосив про вста-новлення «Української Держави» (на відміну від «Україн-ської Народної Республіки» Центральної Ради). Нова де-ржава ґрунтувалася на незвичайному поєднаній монархічних, республіканських і, що особливо характерно, диктаторських засад. Ь підданим гарантувалися звичайні громадянські пра-ва, причому особливо наголошувалося на святості приватної власності.

Скасовуючи такі нововведення Центральної Ради, як націоналізація великих маєтків та культурна автономія, геть-ман увів окрему категорію громадян—козаків (які фактично були заможними селянами), сподіваючись, що вони стануть основною соціальною опорою режиму. Особливо впадали у вічі широкі прерогативи самого гетьмана: йому належало виключне право видавати всі закони, призначати кабінет, управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею країни. Однак ці претензії на майже необмежену владу