носила только это имя, без всякого подчинения кому бы то ни было…, и только с подчинением исключительно административным кошевому Сечи” [6; 728-729]. “Место бывшей Райи” позначене вченим на складеній ним авторській мапі “Карта запорожских поселений за Дунаем”, яка була додана до процитованої статті. Отже, думка Ф.К. Вовка, який напевно не знав ані записок І.П. Ліпранді 1826 р., ані листа Й.М. Гладкого 1836 р., повністю збігається з даними цих документів.
Виходячи зі сказаного вище, автор має визнати свою помилку. Мені залишається лише додати, що обидва Дунавці Й.М. Гладкий назвав “Верхня та Нижня Перія” (посад - ?). Цей термін жодного разу не зустрічається в інших відомих джерелах і його етимологія є поки що незрозумілою. Можливо, саме тому згаданий шкіпер Бавіонік у 1827 р. і використав назву “Дунавці-Райя”, маючи на увазі досить співзвучну “Дунавці-Перія”. Таким чином, слід зазначити, що Кіш, дійсно, був на місці с. Верхній Дунавець, а с. Нижній Дунавець якимось чином також входило до складу Коша, бо за Й.М. Гладким, там не мали права селитися одружені запорожці. Можливо, землі названих сіл, на відміну від інших поселень задунайців, мали особливий статус, обумовлений згаданим ним султанським фірманом (Дод. 1). Село Райю треба розмістити приблизно в тому місці, де його позначив Ф.К. Вовк, проте підкресливши, що в наш час в цьому районі населеного пункту немає .
Зауважимо, що запорожці не дарма декілька разів намагалися забрати цю місцевість у некрасівців. Навіть побіжного погляду на її мапу достатньо, щоби зрозуміти, наскільки Дунавецькій півострів та його околиці зручні не лише у господарському, але і у військово-стратегічному відношенні. На цьому півострові були непогані орні землі, пасовиська, ділянки лісів, виходи глини і каменю для будівництва. Поруч — гирла, рукави, озера і плавні Дунаю, багаті рибою, птицею та звіром. Січ у Дунавцях розташовувалась майже у центрі всієї дельти Дунаю і давала змогу контролювати пересування по протоці, що з’єднувала Георгіївське гирло з величезним оз. Разім (Разін). Отже, зручнішого місця для створення Січі годі було й шукати [5].
Другий лист Й.М. Гладкого 1841 р. на ім’я А.О. Скальковского вже був опублікований майже 120 років тому (Дод. 2). Він цікавий для нас тим, що в ньому, крім самого Й.М. Гладкого, названі сім кошових отаманів Задунайської Січі з 1815 по 1827 рр., а також імена ще двох військових старшин і 23 курінних отаманів 1828 р. Можливо, що цей документ і не варто було б наводити ще раз, проте, виявляється, що він залишається не дуже добре відомим сучасним дослідникам. Так, наприклад, при складанні нещодавно опублікованого переліку задунайських старшин та курінних отаманів, цей лист не був використаний [2].
Спочатку зауважимо, що перелік кошових отаманів Й.М. Гладкого без будь-яких пояснень та коментарів свого часу навів А.О. Скальковський [20; 247; та ін.]. З незрозумілих причин він не вказав, що автор цього списку згадав кошових, які були при владі лише після 1815 р. (Дод. 2).
Розглядаючи питання про послідовність задунайських кошових отаманів, слід згадати також, що І.П. Ліпранді подав до нього деякі свідоцтва. Так, він занотував, що у 1826 р. кошовим був Василь Головатий, який “около шести месяцев тому назад” змінив на посаді Литвина, більше відомого, як Литвин Іванівського куреня, який кудись утік. Крім цього, І.П. Ліпранді згадав, що у 1821 р. запорожці на чолі з Никифором Білугою ходили у Валахію на придушення повстання греків-етерійців [7; 298-299].
Тепер наведемо список кошових отаманів Задунайської Січі, який був складений Ф.К. Вовком на початку 1880-х років на підставі спогадів колишніх запорожців, зокрема Ананія Коломійця:
1811, 1812, 1813 рр. — Самійло Калниболоцький.
1814 р. — Рогозяний Дід.
1815 р. — Лях.
1816 р. — Литвин, Білюга, Гордина, Смик.
1817 р. — Олекса Рясний, Ол.Сухина.
1818 р. — Мороз.
1819, 1820 рр. — Грицько Головатий та ін.
1821, 1822 рр. — Грицько Губа та ін.
1823 (?), 1824 рр. — Стеблівський курінний та ін.
1825 р. — Василь Черніга.
1826, 1827 рр. — Василь Незамаєвський.
1828 р. — Йосип Гладкий (Бондар) [6; 296].
Вже у 1920-х роках, більш детальний перелік запорозьких кошових отаманів з 1775 до 1828 рр. розробив відомий дослідник історії українського козацтва О.О. Рябінін-Скляревський. Задля цього він використав усі попередні списки, а головне — численні документи Державного архіву Одеської області. Послідовність кошових отаманів запорожців з серпня 1778 до вересня 1798 рр. реконструйована автором у спеціальній статті [17]. Для періоду 1798-1810 років вона взагалі є найбільш проблематичною, через те наведемо тут лише частину списку О.О. Рябініна-Скляревського. При цьому треба мати на увазі, що зазвичай щорічні перевибори кошових отаманів та іншої старшини у Задунайській Січі мали місце на Покровській Раді, тобто 1 жовтня за старим стилем [14; 100-101]:
1811-1812 рр. — Самійло, куреня Калниболоцького (Самійло Калниболоцький).
1813-1815 рр. — Семен Мороз.
1815 р. — Василь Смик.
1816 р. — Кіндрат Рясний.
1817 р. — Іван Таран (з 1 жовтня підписує пашпорти).
1818 р. — Михайло Губа (з 1 жовтня підписує пашпорти).
1819 р. — ?
1820 р. — Василь Литвин.
1821 р. — Микифор Білуга.
1822 р. — Грицько Губа (можливо, наказний; Грицько Головатий А.Коломійця).
1823-1825 рр. — Семен Мороз (участь у війні в Мореї, у 1824 р. в облозі Мисолунги, у 1825 р. в морській баталії коло Хіоса, де і загинув).
1824 р. — Гнат Стеблівський (напевно, наказний за відсутністю С.Мороза).
1825 р. — Михайло Губа.
1825 р. — Андрій Стрільцов (здається, теж наказний).
1826 р. — Василь Черніга (з 1 жовтня; він же В. Головатий та В. Незамаєвський).
1827 р. — Осип Гладкий (з 1