Реферат на тему:
Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст. і їх розвиток
На західноукраїнських землях у результаті природного приросту чисельність населення збільшилася з 3,9 млн у 1863 р. до 5,5 млн у 1897 р. Паростки капіталістичних відносин пробивалися на Західній Україні крізь залишки феодалізму. Помітне пожвавлення в економіці почалося наприкінці 60 — на початку 70-х років. Та лише 70-80-ті роки стали роками становлення фабрично-заводської промисловості. Однак з 869 підприємств, що були у Східній Галичині, більшість були дрібними, де було зайнято 5-10 робітників. Переважали дрібні підприємства також на Буковині й Закарпатті. Попереду йшли борошномельна, лісопильна, нафтова галузі, де до середини 90-х років завершився промисловий переворот. Нафтова промисловість почала розвиватися в Галичині раніше від інших. Основою для неї були багаті запаси нафти. Виникнувши у вигляді селянських промислів у формі дрібнотоварного виробництва, нафтова промисловість переходить від примітивних способів видобутку до досконаліших методів буріння за допомогою парових машин. З'являються перші нафтоочисні заводи в Ясло, Львові, Дрогобичі. Застосування нової техніки забезпечило збільшення обсягів виробництва нафти. Початок другої половини XIX ст. став періодом концентрації виробництва і застосування механічної сили в лісовій промисловості Галичини, Буковини, Закарпаття, на продукцію якої підвищується попит. Названі галузі виробництва в Галичині стимулювали розвиток залізниць. На початок 1901 р. довжина залізниць досягла 3869 км, що сприяло розвитку торгівлі й промисловості. Наприкінці XIX ст. починають розвиватися металообробна та машинобудівна галузі промисловості, щоправда, на низькому технічному рівні.
Розвиток промисловості, пов'язаної з переробкою продуктів сільського господарства, свідчив про проникнення товарно-грошових відносин у поміщицьке господарство.
Капіталізм породжував робітничий клас, пролетаризував селянство, яке вийшло з кріпосництва без землі, збільшував злидні, загострював соціальні антагонізми. Лише на Закарпатті наприкінці XIX ст. налічувалося 73 % бідняків, 17 % середняків та 10 % куркулів. Селянство масово емігрувало за кордон. Так, наприкінці XIX ст. до Канади виїхало приблизно 30 тис. українців, до США — 150-200 тис, до Бразилії — 18,5 тис. Наприклад, у Закарпатті відсоток еміграції набагато перевищував відсоток природного приросту населення. Закарпаття з часів середньовіччя входило до складу угорського королівства, у XIX ст. воно залишалося в угорській частині імперії Габсбургів. Династія Габсбургів прийшла до панування в Австрії в 1282 р. До складу Австрійської монархії у ХУІ-ХУПІ ст. входили Чехія, Сілезія, Угорщина, частина польських, західноукраїнських та інших земель. На початку XIX ст., у 1804 р., Австрійська монархія перетворилась на імперію. Після війни, яка закінчилася на користь Пруссії (1866 р.), остання стала головною силою серед німецьких держав. Австрія визнала права Угорщини на самоврядування. Закарпатська Україна опинилася під владою Угорщини. Внаслідок угоди 1867 р., укладеної між правлячими класами Австрії та Угорщини, Австрійська імперія перетворилась на двоєдину монархію — Австро-Угорщину на чолі з австрійським імператором, який водночас був угорським королем.
Особливе місце в аграрних реформах у Галичині, Буковині, Закарпатті посідає боротьба селян, становище яких набагато погіршилося. Лише протягом 1850-1861 рр. у Східній Галичині, на Буковині та Закарпатті відбулося 400 відкритих виступів селянства.
Наростання селянського руху, незадоволення австрійської буржуазії, національне пробудження поневолених народів і погіршення міжнародного становища Австрії змусили уряд наприкінці 50-х років розпочати розробку нової конституції. У 1851 р. імператор Франц Йосиф скасував так і не прийняту конституцію 1849 р. і встановив по суті абсолютистський режим, запровадив цензуру, заборонив громадські організації. На основі нової конституції 1861 р. були створені Галицький і Буковинський крайові сейми, які мали опікуватися суто місцевими справами й представляти Галичину і Буковину в Державній раді Австрійської імперії. У 1861 р. у Галичині на цей сейм українці направили 49 послів із загальної кількості 150, у 1877 р. їх було лише 14. Причиною цього були нові виборчі правила, згідно з якими перевагу дістали великі землевласники, себто поляки, а серед українців переважали селяни. Ще гіршою була ситуація у віденському парламенті. Поволі вся місцева адміністрація, суд, самоврядування опинилися в руках поляків. Урядовою мовою замість німецької стала польська. Львівський університет був спольщений; школи перейшли під керівництво Польської крайової шкільної ради. Лише кілька середніх та фахових шкіл залишались українськими. На Буковині автономні інституції перебували в руках румунів та німців, а українці довгий час не могли добитися навіть визнання української мови як урядової. Незважаючи на це австрійська конституція прищеплювала галичанам та буковинцям звичку розв'язувати конфлікти мирним шляхом. Боротьба за власні права перемістилась у сферу парламентаризму.
На західноукраїнських землях рух народних мас за розвиток української культури, освіти, рідної мови очолили народовці. Народов-ство виникло наприкінці 1861 — на початку 1862 р. і мало багато спільного з українофільством на основних українських землях. Народовці мали значну підтримку з боку національно-визвольного руху Наддніпрянської України. Центральним представницьким органом народовців було обрано в 1855 р. Народну раду, головними завданнями якої стали розвиток народності, прогрес, лібералізм, демократія, федералізм. Народна рада вважала себе спадкоємницею Головної руської ради, яка була заснована у Львові в 1848 р. і проголосила єдність усього українського народу. Українські посли в австрійському парламенті висунули вимогу відокремити українські землі, що перебували в межах австрійської держави, утворивши коронний край під управлінням намісника, а також приєднати до Галичини Буковину й Закарпаття.
Народовці пропагували твори класиків нової української літератури, національні ідеї, створюючи різні товариства, установи, гуртки, культурно-освітні заклади. У Львові 8 грудня 1868 р. зусиллями народовців було засновано українське