Західноукраїнські землі в 1921-1939 pp.

Доля західноукраїнських земель вирішувалась на Паризькій мирній конференції (1919 р.). В 1923 р. Рада Антанти остаточно погодилася на приєднання частини українських земель до Польщі, Румунії, Чехословаччини за умови додержання національних права українців.

Розділ західноукраїнських земель

Учасник розділу |

Приєднані території |

Чисельність українського населення

Польща | Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Полісся | 6 млн. чол.

Румунія | Північна Буковина і придунайські землі | 790 тис. чол.

Чехословаччина |

Закарпаття | 455 тис чол.

Незважаючи на те, що українська меншість складала понад 7 млн. чоловік, її права обмежувались всупереч рішенням Паризької мирної конференції. Це, в першу чергу, відбилося на правовому статусі західноукраїнських земель

Правовий статус західноукраїнських земель

Польща, Румунія, Чехословаччина проголосили себе унітарними державами.

Українському населенню було відмовлено у праві на самоврядування, автономний устрій і навіть культурну автономію.

На приєднані території було розповсюджено державний адміністративний устрій (Галичину, наприклад, було поділено на три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське).

Українці були позбавлені можливості обіймати адміністративні посади в державних органах влади, офіцерські посади в польській, чеській, румунській арміях.

Соціально-економічне становище українського населення, що опинилося на територіях, загарбаних Польщею, Румунією, Чехословаччиною, було тяжким. Головна причина—дискримінація українсько-го населення. Ось яскравий приклад. Наприкінці 20-х років 60% дорослого населення Закарпаття, 70% — Західної України, 80% — Буковини було або неписьменним, або малописьменним. Покажчи-ки по корінному населенню Польщі, Чехословаччини, Румунії були значно нижчими.

Національна дискримінація населення західноукраїнських земель

Заборона української мови в державних і адміністративних органах влади. Закриття українських шкіл, звільнення з роботи вчителів-українців.

Виселення українців із західноукраїнських земель в центральні райони Польщі, Румунії, Че-хословаччини. Колонізація західноукраїнських земель більш "надійним" польським, румунсь-ким, чехословацьким населенням.

Зміна українських географічних назв на польські, чехословацькі, румунські, примушування до відмови від українських імен та прізвищ на користь чужинних

Національна дискримінація надзвичайно тяжкою була в Румунії, де було закрито всі українські шко-ли, а українців не визнавали за націю.

В кращому становищі було Закарпаття, бо Чехословаччина була однією з демократичніших країн Європи того часу. Тому національне пригнічення не було таким тяжким, як у Польщі чи Румунії.

Характерні риси економічного стану західноукраїнських земель

Економічному розвитку західноукраїнських земель приділялося мало уваги, вони перетворю-вались в колонії Польщі, Чехословаччини, Румунії.

Західноукраїнські землі опинились у залежності від іноземного капіталу (французького, анг-лійського). Іноземці в союзі з урядом Польщі, Чехословаччини, Румунії хижацьки грабували багатства краю, гальмували його економічний розвиток.

Промисловість залишалася напівкустарною (підприємств з чисельністю працівників понад 20 чол. було 2% від загальної кількості).

Надзвичайно відсталими були райони Буковини і Закарпаття. Закарпаття перетворювалось в аграрний додаток Чехословаччини.

Значна кількість земель залишалася у власності поміщиків, держави, церкви. Селяни страж-дали від малоземелля

В середині 30-х років тяжкого удару по економіці західноукраїнських земель було завдано світовою економічною кризою Уряди Польщі, Румунії залишили без підтримки українські під-приємства, кооперативи і населення ("своїм" ту чи іншу допомогу було надано).

Відстала економіка зумовлювала і скрутне матеріальне становище населення. Розповсюдженими явищами були безробіття, низька заробітна платня, тяжкі умови праці, високі ціни на спожива-цькі товари першої необхідності, а також епідемії, висока смертність. Українцям не надавались субсидії, а вакансії розподілялись серед корінного населення.

Соціальне і національне гноблення викликало опір з боку українців, набули поширення страйки, збройна партизанська боротьба, захоплення поміщицької землі, підпалення маєтків

Влада на загарбаних землях розпочинає широко застосовувати репресії проти населення. (Тільки Закарпаття було виключенням).

Репресивна політика влади на західноукраїнських землях

Роки |

Заходи уряду

1924р. | Жорстоке придушення антирумунського Татарбунарського повстання, що розпоча-лося на придунайських землях

1930р. |

"Пацифікація" (упокорення) селян Східної Галичини. В ході "пацифікації" спеціальні загони проводили арешти, розстріли, конфіскації майна селян — учасників повс-тань

1934р. |

Було організовано концтабір для політичних в'язнів-українців на Поліссі в місті Береза-Картузька

Зупинити репресії були нездатними навіть міжнародна організація — Ліга Націй, яка засудила дії польської та румунської влади.

Безправ'я, злидні, гірке розчарування в можливості здобути національну свободу мирними, консти-туційними заходами, ліберальною боротьбою, реформами, — все це сприяло появі в 20-ті роки но-вої ідеології — інтегрального націоналізму.

На окупованій території України було встановлено нацистський «новий порядок».

Окупаційний режим («новий порядок») в Україні

Україна як держава переставала існувати.

Територію України було поділено. Частину української землі було включено до рейхскомісаріату «Україна». Львівську, Дрогобицьку, Станіславську і Тернопільську області під назвою «Дистрикт Галичина» окупанти приєднали до генерал-губернаторства, утвореного на тери-торії Польщі. До складу Румунії увійшли Чернівецька, Ізмаїльська, Одеська області, низка районів Вінниччини, Миколаївщини, Херсонщини під назвою «Трансністрія». Чернігівська, Сумська, Харківська, Ворошиловоградська області набули назву «прифронтової зони», яка знаходилась під владою військового командування.

Окупаційна влада використовувала каральні органи: гестапо (поліція), СС (збройні загони), СД (служба безпеки).

Крім окупаційної адміністрації, були створені допоміжні адміністрації з осіб, що виявили ба-жання співпрацювати з нацистами. Це — бургомістри в містах, голови — в районах, старости — в селищах, допоміжна поліція.

Широко застосовувалися репресії проти мирного населення.

Було створено 150 концентраційних таборів, де загинуло 1,9 млн. військовополонених.

Українську націю оголосили неповноцінною, тобто такою, що підлягала витісненню за межі України, частково — фізичному знищенню, перетворенню на рабів.

Було введено 12-14-годинний робочий день в промисловості.

Найсуворіше контролювалася робота колгоспів (колгоспи не було скасовано фашистами)

В Німеччину з України вивозились люди як робоча сила, сировина, матеріальні цінності, вит-вори мистецтва тощо.

Під час німецької окупації в Україні було вбито і закатовано 3,9 млн. мирних жителів; на примусові роботи у Німеччину було вивезено 2 млн. чоловік.

На боротьбу з окупаційним режимом, «новим порядком» піднімалися широкі верстви населення. Не всі з них були прибічниками радянської влади. В русі Опору були