3. Національно-визвольний рух в західних землях

Дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуата-ції селян, підвищення інтенсифікації їхньої праці у комбінації з нестримною сваволею поміщиків зумовлювали зростання соці-ального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянсь-ких мас. Ця реакція, як і в українських землях, підвладних Ро-сійській імперії, мала досить широку амплітуду: від пасивного спротиву (скарги, втечі тощо) до активної протидії (вбивства поміщиків, відкритий збройний опір, організація масових антифеодаль-них виступів тощо). Продовжуючи славні традиції 1810—1825 pp. розгорнувся активний опришківський рух. Його лідерами у Схід-ній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті — С. Товта, І. Кокоша та ін.

Розгортанню селянського руху, як і в Росії, значною мірою сприяли чутки (про скорочення панщини; створення на окремих територіях вільних слобід, жителі яких на 10 років позбавлялися панщини та податків тощо), які разом з посиленням експлуатації стали каталізаторами масових селянських виступів на Чортківщині (1809 p.), Комарнівщині (1819-1822 pp.) та інших районах Східної Галичини.

У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці (1812—1851 pp.), який 1843—1844 pp. очолив селян 22 громад. Повстанці категорично відмовилися від панщини, са-мочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу віль-ного користування лісами та пасовиськами, рятували за відкрит-тя українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському Урядові вдалося придушити цей виступ.

У Закарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв'язку з повстанням у Східній Словаччині. Стихійні "холерні бунти" прокотилися краєм 1831 p. Масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Всього протягом першої по-ловини XIX ст. відбулося 15 виступів, більшість з яких припини-лася лише після втручання каральних загонів.

Реформи Марії-Терези та Иосифа II сприяли пробудженню національного життя в західноукраїнських землях. Специфіка на-ціонального відродження у цьому регіоні полягала в тому, що основ-ними носіями української національної ідеї було духовенство. У 1816 p. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурно-освітня організація — "То-вариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично нас-троєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прав української мови, поборником українізації шкіль-ництва. Члени товариства енергійно сприяли прийняттю цісарем рішення 1818 р. про допущення у початкову школу української мови. З-під пера його учасників вийшли перші граматики українсь-кої мови — І. Могильницького (1822 р.), И. Лозинського (1833 p.), Й. Левицького (1834 p.). Крім того, І. Могильницький написав науковий трактат польською мовою "Розвідка про руську мову" (1829 р.), у якому обстоював ідею самобутності української мови, вказував на її відмінність від польської та російської, обґрунтову-вав її рівноправне місце серед інших слов'янських мов.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного жит-тя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут вини-кає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811—1843 pp.), І. Вагилевич (1811— 1866 pp.) та Я. Головацький (1814—1888 pp.), які активно вис-тупили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська).

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтиз-му, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиш-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та лі-тераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, чле-ни "Руської трійці" своє головне завдання вбачали у піднесенні статусу та авторитету української мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення жит-тя, традицій та історії власного народу. Із записниками в ру-ках Я. Головацький та І. Вагилевич побували у багатьох містеч-ках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цьо-го своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добір-ки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мо-вознавства, а й знання реального сучасного становища українсь-кого народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патрі-оти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові.

Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контакту-вали з польськими підпільниками, які готували антиурядовий вис-туп, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовника-ми, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій ді-яльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збір-ник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833 p.), в якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднан-ня та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834 p.), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іно-земного панування, уславлення визвольної боротьби народу, оспі-вування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливай-ка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намага-лася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Дру-га, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католиць-кої церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти фор-ми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської.

Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львів-ської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність". Проте навіть у цих несприятливих умовах чле-ни "Руської трійці" не припинили активної діяльності. Вони, ла-маючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською,