Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дніс-тровая". 1 хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно мен-шою силою, ніж у "Зорі", лише 200 екземплярів цієї збірки пот-рапили до рук читачів, решта була конфіскована. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за фор-мою. і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фо-нетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Все це виді-ляло збірку з тогочасного літературного потоку, робило й близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності укра-їнського народу, розділеного кордонами різних держав, та зак-лик до її поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та наці-ональне визволення; пропаганда ідей власної державності та по-літичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки пев-ною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Наприкінці першої половини XIX ст. Австрійська імперія була знову змушена повернутися до ідей та політики радикаль-ного реформування. Повстання проти шляхти селян Галичини (1846 p.), численні виступи буковинських та закарпатських се-лян, що були частиною могутньої революційної хвилі, яка підні-малася в імперії, змусили правлячі кола піти на поступки. Нама-гаючись не допустити загострення революційної кризи та праг-нучи відокремити селян від революційного табору, офіційна вла-да йде на скасування кріпосного права. У Галичині воно було скасоване у квітні 1848 p., тобто майже на п'ять місяців раніше, ніж в інших провінціях імперії. Суть селянської реформи фак-тично зводилася до трьох положень: ліквідації юридичної залеж-ності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка пере-ходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей.

Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими ко-ристувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізано частину селянсь-ких земель. У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44% земельної площі, на Буковині — 54%, на Закарпатті — 70%. Селянська реформа загострила проблему так званих сервітутів, тобто лісів і пасовищ, за користування якими у пореформений період селяни мусили сплачувати визначену поміщиком ціну. На

практиці це означало, що юридичне вільний селянин потрапляв в економічне кріпацтво. Суттєво підривала селянське господарс-тво у цей час і сплата викупу за ліквідацію феодальних повин-ностей. Щорічні селянські платежі за "визволення" у Галичині перевищували річні прибутки поміщиків від орної землі. Пока-зово, що навіть у цьому питанні виявлялася імперська дискримі-нація: галицький селянин сплачував суму утричі більшу, ніж чесь-кий, і у п'ять разів більшу, ніж німецький. Однак скасування вотчинної влади феодала, перетворення селянина на власника, отримання ним громадянських прав (обирати і бути обраним, самостійно визначати місце проживання тощо) сприяли пере-творенню селянства на самостійну політичну силу, започаткову-вало новий політичний етап боротьби населення Галичини, Бу-ковини та Закарпаття за своє соціальне та національне визво-лення, відкривало шлях до еволюційної модернізації аграрного сектора та переходу його на капіталістичні рейки.

Революційна хвиля 1848—1849 pp., що охопила Європу, зу-мовила кардинальні зрушення не тільки в аграрній сфері Австрій-ської імперії. Під її потужним впливом зазнала змін вся суспіль-на організація держави. Імператор Фердінанд змушений був дек-ларувати буржуазно-демократичні свободи та проголосити конс-титуцію. Ці радикальні зрушення сприяли пожвавленню суспіль-ного руху в західноукраїнських землях. Першими виявили актив-ність польські буржуазно-ліберальні кола, які у квітні 1848 p. проголосили утворення у Львові Центральної ради народової. Го-ловна мета цієї організації полягала у відновленні Польщі в кор-донах 1772 р. та наданні їй статусу автономної провінції у складі Австрійської імперії. Таке рішення позбавляло прав українське населення Правобережжя та Західної України на вільний самос-тійний національний розвиток.

Пожвавлення революційного руху, пробудження національ-ної свідомості, непоступливість у національному питанні діячів Центральної ради народової прискорили процес консолідації укра-їнських патріотичних сил, і вже в травні 1848 р. у Львові виникає перша русько-українська організація — Головна Руська Рада, на чолі якої став спочатку Г. Яхимович, а згодом М. Куземський.

Це патріотичне об'єднання видало маніфест, у якому було сфор-мульовано політичну платформу організації:—

вказувалося на те, що українці Галичини і Наддніпрянщи-ни є єдиним народом;—

підкреслювалося, що пращури українців мали свою дер-жавність, культуру, право, мову, були народом, який "рівнявся славі найзаможнішим народам Європи";—

висувалася ідея поділу Галичини на дві провінції — поль-ську та українську з окремими адміністраціями;—

ставилися питання про розширення сфери вжитку україн-ської мови, про зрівняння в правах уніатського духовенства з католицьким; про дозвіл українцям обіймати всі державні поса-ди тощо.

Маніфест закінчувався лаконічним патріотичним гаслом:

"Будьмо тим, чим бути можемо і повинні. Будьмо народом". Рішу-чі вимоги українців зустріли активну протидію з польської сто-рони. Поляки на противагу українській організації ініціювали створення полонофільського комітету — Руського собору. Що ж стосується офіційних властей, то вони відкинули політичні ви-моги українців, але пішли на значні поступки у культурній сфері. Відчувши послаблення, українська громада активізує свою ді-яльність. Виявами цієї активності були видання першої у Львові газети українською мовою — "Зорі Галицької" (1848-1852 pp.);

скликання з'їзду діячів науки та культури — "Собор руських уче-них" (1848 p.); заснування культурно-освітнього товариства — "Галицько-Руська матиця" з метою видання книжок для народу (1848 p.); відкриття у