їх з Бендер відпустив сераскер Абдула – паша і передав ними листа кошовому отаману Івану Малашевичу. І. Малашевич, не відкриваючи листа, відправив його разом з прибулими козаками до Мініха. У листі до кошового сераскер писав, що запорожці і досі знаходяться під владою кримського хана, а отже, і Порти, і що вони даремно стали на бiк Росії, оскільки землі, які займає Запорозьке військо, належать султану, і всі укріплення зведено козаками на цих землях незаконно. З огляду на це, сераскер наказував запорожцям залишити володіння кримського хана і перейти в межі Російської імперії, оскільки вони, внаслідок своєї неспокійної вдачі, постійно дають привід для непорозумінь між обома державами. Далі сераскер наголошував: якщо запорожці не мають наміру повернутися під владу кримського хана і залишаться в межах його володінь, то всі вони будуть знищені. 6 травня 1737 року в ордері до Івана Малашевича граф Мініх висловив подяку за те, що той не відкрив листа сераскера. Разом з тим, кошовому отаману ставилось в обов`язок не вступати ні в яку переписку з ворогом і всі надіслані у Кіш ворожі листи відсилати до штабу армії.
На початку 1739 року Пилип Орлик через своїх агентів намагався відновити переписку iз Запорозьким Кошем. Але листи Орлика до свого агента в Польщі Сави Чаленка були перехоплені росіянами. З огляду на це, граф Мініх в ордерах до кошового отамана Якова Тукала обіцяв винагороду за передачу листів Орлика, якщо такі будуть прислані на Січ. 4 травня 1739 року Яків Тукало заарештував щойно прибулого від Чаленка на Сiч козака Федора Легаря, при якому був лист Орлика до запорожців. Того ж дня кошовий отаман, не читаючи листа, відіслав його разом iз заарештованим Федором Легарем до Мініха. 6 травня 1739 року з приводу передачі кошовим отаманом листа Орлика Мініх писав iмператриці: “И понеже от запорожских казаков уже дважды таковая верность учинена, то потому, всемилостивейшая государыня, крепко уповаю, что оные запорожские казаки в своей верности к вашему императорскому величеству непоколебимо пребывают”.
Вище росiйське командування знайомило запорозьку верхівку iз стратегічними планами i в рядi випадкiв зверталося до неї за порадами. Так, 30 квітня 1736 року в таборі біля Кам`яного Затону генерал-лейтенант Леонтьєв, генерал-майор Шпігель і генерал-майор Штофель обговорювали маршрут армії до Криму з кошовим отаманом Іваном Малашевичем, військовим писарем Нестеровичем та військовими старшинами Іваном Білицьким і Павлом Федоровим. 31 травня 1736 року на раду генералітету генерал-фельдмаршал Мініх запросив кошового отамана Івана Малашевича і похідного отамана Війська Донського Івана Васильєва. Саме з подачі Малашевича генералітет визначився в напрямку подальшого руху армії. У ході бойових дій генерали постійно розпитували запорозьких старшин про місцевість, способи ведення бойових дій татарами тощо.
Під час походів генерали мали можливість контролювати загони запорожців, але інформації про стан речей на Запорожжі практично не було. Уряд цікавили, насамперед, настрої козацької маси. Функції урядового контролю над запорозьким військом мiг виконувати комендант російського гарнізону на Січі. Але введення російського гарнізону на Січ в 1734 –1735 роках не відбулось, оскільки це відразу могло призвести до війни з Туреччиною. Польські справи не давали Росiї можливості розпочати бойові дії проти Туреччини відразу пiсля переходу запорожців у російське підданство. До того ж, введення російських військ на Січ не передбачалось умовами договору, підписаного запорожцями з російською стороною в Лубнах. Введення російських військ на Січ могло бути здійснене лише за умов загрози з боку турецько-татарських військ і за бажанням самих запорожців. Отже, після офіційного оголошення війни або фактичного початку бойових дій, ніщо не могло заважати Росії тримати на Січі свій гарнізон.
У свою чергу, протягом грудня 1735 та січня 1736 рокiв Запорозький Кіш неодноразово звертався до російського командування з проханням, щоб для більш надійного захисту на Січ прибув загін регулярних військ. Після того, як запорожцям стало відомо про те, що з Константинополя в Очаків було перекинуто великий загін яничарiв і артилерію, у Коша не було сумнівів відносно намірів ворога, а саме: зруйнувати Січ за участь запорожців у поході російського корпусу генерал-лейтенанта Лєонтьєва на Крим у жовтні 1735 року. В січнi 1736 року граф Мініх відрядив на Січ 400 солдатів пiд командуванням полковника Пейча. 4 лютого з Переволочанського ретраншементу на Сiч було вiдряджено ще 400 солдатiв з підполковником Пушечниковим. Причому другий загін прийшов на Січ нібито для купівлі запорозьких коней. Штаб-офіцери цього загону отримали від Мініха особливі інструкції, в яких йшлося про збір інформації відносно Запорозького війська. 13 березня 1736 року від графа Мініха у Кіш надійшов ордер, у якому запорожцям пропонувалось у разі неможливості протистояння ворогу перейти за Дніпро на Україну, де козакам мали відвести місця для поселення.
28 березня 1736 року полковнику Пейчу був надісланий ордер з штабу армії, в якому йшлося про необхідність укріпляти Січ усіма можливими засобами до прибуття головних сил армії. 29 квітня Пейч отримав ордер Мініха, за яким 600 солдатів гарнізону мали приєднатися до армії. 1 травня на Січі при одному капітані залишилося 200 солдатів, “…которые там, яко на острову, в городке в безопасности находятся”. Протягом війни з початком літніх кампаній на Січі залишалося до 200 солдатів для гарнізонної служби і до 200 запорожців, що призначалися, головним чином, для сторожової служби і роз`їздів.
22 серпня 1736 року граф
