Прикордонно-сторожова служба на Українській лінії значно відрізнялась від тiєї, яку несли передові частини у відкритому степу. Українська лінія поділялась на чотири дистанції, кожна з яких знаходилась під командуванням генерал-майора. Дистанції поділялись на ділянки, які знаходились у віданні штаб-офіцерів (полковників, підполковників, майорів). У фортецях, редутах, люнетах і блокгаузах знаходились переважно нерегулярні ландміліціонери, “…дабы регулярных против неприятеля больше выступить могло”. По усій лінії були розташовані пости на такій відстані, щоб можна було подавати сигнали голосом. Через кожні п`ять постів повинен був бути один обер-офіцерський, а через два – унтер-офіцерський або капральський. Крім визначеного числа нерегулярних ландміліціонерів, на кожен пост призначались по декілька кінних і піших регулярних. Для подачі сигналу були влаштовані маяки такі ж, як і на дніпровських постах. Між постами безперервно проводились роз`їзди ззовні лінії.

Протягом усієї війни Запорозька Січ знаходилась під загрозою атакування турецько-татарськими військами. За відсутності головних сил Запорозького війська через участь у походах росiйської армiї козацький гарнізон через свою нечисленність ледве міг утримувати передові пости довкола Січі. Так, у листопаді 1738 року Січовий Кіш не міг виставити і 50 чоловік для постової служби біля Хортицького острова. У листі до кошового отамана Івана Білицького, який у той період разом з головними силами Війська був у поході, з Січового Коша запорожці писали: “Иж неприятель около нас навесом, навесом ходит. И разве не жаль последнего своего убожества при куренях зостаючого? А другое, чего Боже, сохрани и последней кучки не утратили, так же и чести, от старых голов заслуженной, так же и клейнотов войсковых”.

Найбідніша частина козацтва несла службу протягом усього року. Після повернення з походу заможні козаки розпускалися по домівках, щоб забезпечити себе провіантом, а сірома відряджалась на форпости для прикордонно-сторожової служби. Провіант і фураж для сторожових команд заготовлявся в недостатній кількості і витрачався задовго до весни. Тому козаки, які несли службу на форпостах, були в дуже скрутному становищі і, щоб прогодуватися, тікали на Гетьманщину. Дезертирів прилюдно карали киями на базарах, після чого під конвоєм відправляли на Січ.

Російський уряд не дуже переймався проблемами козаків. Навіть військові клейноди запорожці отримали з великим запізненням. У донесеннях графа Мініха на ім`я iмператриці від 14 липня і 17 серпня 1736 року повідомлялося про неодноразові прохання Коша видати Війську Запорозькому обіцяні клейноди. 19 вересня 1736 року клейноди з Петербурга були доставлені в Царичанку, де знаходився штаб Мініха. Про це відразу було повідомлено кошового отамана Івана Малашевича. 2 жовтня Мініх доповідав Анні Іоаннівні, що прислані клейноди “с надлежащею церемониею и с пушечною пальбою Войска Запорожского кошевому атаману Малашевичу с прибывшими с ним куренными атаманами в присутствии обретающего здесь генералитета при грамоте отданы быть имеют”. Вiд iмператрицi Вiйсько Запорозьке отримало декiлька тисяч карбованцiв, грамоту,штандарт з росiйським гербом, чотири малих прапори, бунчук, обшитий золотою парчею, срiбну булаву, пернач i палицю кошовому, якi були визолоченi та викладенi дорогоцiнним камiнням. 2 грудня 1736 року в штаб Мініха на ім`я iмператриці Анни Іоаннівни від Запорозького війська надійшло “всеподданнейшее благодарение” за пожалування клейнодами і нагородження жалуванням.

Протягом 1734 – 1736 років російський уряд виділяв на Запорозьке військо 20000 карбованців щорiчно. Розділ грошей поміж старшинами Запорозького війська відбувався за зразком посадових окладів Війська Донського.

Порівняльна таблиця армійських окладів

при імператриці Анні Іоаннівні

Іррегулярні війська (козаки) | Регулярні війська (кіннота) | Гарнізонні війська (кіннота)

запорожці (за прикладом донців)  | драгуни | ландміліція | драгуни

Посади | крб. | чини | крб. | крб. | крб.

кошовий отаман | 600 | полковник | 600 | 400 | 200

військовий суддя, писар, осавул | 300 | майор | 300 | 200 | 100

військовий обозний, полковник | 100 | капітан | 180 | 120 | 60

полковий осавул, писар, хорунжий | 50 | поручик | 120 | 80 | 40

курінний отаман | 30 | корнет | 84 | 56 | 27

підосавулий, підписарій | 20 | сержант | 15,27 | 7 | 12

пушкар, довбиш | 15 | капрал | 12,87 | 6 | 9,12 

Окрім грошового жалування, з 1734 року Запорозьке військо отримувало i хлібне – 1000 чвертей борошна та 62 чверті і 4 четверики круп, а також 50 пудів пороху і 50 пудів свинцю. Проте хлібне жалування не могло задовольнити потреби козаків. Так, у листопаді 1736 року кошовий отаман повідомив Мініха, що через участь у Кримському поході запорожці не мали можливості забезпечити себе провіантом. Польські власті забороняли запорожцям торгувати на території Речі Посполитої, а з Лівобережжя і Слобожанщини купці не возили на Січ своїх товарів через небезпеку татарського полону. З огляду на це, Мініх додатково надіслав до Коша 4000 чвертей борошна і сухарів.

14 лютого 1737 року iмператриця Анна Іоаннівна висловила бажання збільшити платню Запорозькому війську вдвічі більше, ніж козаками було отримано в 1736 році. За указом Анни Іоаннівни, Запорозьке військо нагороджувалось “денежным жалованьем с не малою против прошлых лет прибавкою”. Кошти мали бути виділені з казни армії Мініха. Але через нестачу армійських коштів запорожцям була відпущена сума “c некоторою кошевому и прочим старшинам убавкою, а именно: кошевому атаману – 600 рублей, судье, писарю и эсаулу, каждому – по 300 рублей, тамошнему архимандриту – 60 рублей, священнику – 40 рублей, диаконам двум – 50 рублей, а куренным атаманам