За оцінкою росiйської сторони, запорожці, перебуваючи протягом чверті століття в турецькому підданстві, втратили духовний зв`язок з Росією і керувались лише корисливими міркуваннями. Але треба сказати, що отримання додаткової платнi за воєнні послуги було давньою традицією запорожців, про що тогочасна армійська верхівка (переважно іноземці) не пам`ятала, а то й просто не знала. Стосовно дисципліни запорозьких козаків, треба визнати, що це було проблемою як російського командування, так і запорозької старшини.

Зважаючи на вище сказане, необхідно підкреслити, що у ході російсько-турецької війни 1735-1739 рокiв Запорозька Сiч була не тiльки передовим форпостом, а й плацдармом для дiй росіян проти Криму. Росiйському командуванню вдалося встановити контроль над Запорозьким військом, оскільки у співпраці з державною владою була зацiкавлена запорозька старшина. Рядове козацтво, навпаки, всiляко ухилялося вiд воєнної служби, внаслiдок чого кiлькiсть козакiв, якi приймали участь у походах російської армiї, щороку зменшувалась. До того ж великий розмах дезертирства, злочинностi i недисциплiнованiсть не робили честi Запорозькому вiйську. Незацiкавленiсть запорожцiв у вiйнi пояснюється тим, що бойовi дiї не давали можливiсть козакам налагодити господарче життя, а росiйська сторона не дотримувалась обiцянок стосовно щорiчного 20 – тисячного жалування. Разом з тим, треба зазначити, що росiйське командування не вживало до запорожцiв загальноармiйських вимог, оскiльки Запорозький Кiш залишався у центрi полiтичних змагань Тереччини, Криму i польських магнатiв з Росiєю. Отже, для росiйського уряду будо важливим не стiльки використати запорожцiв у вiйнi, скiльки утримати пiд своєю владою. Метою Запорозького Коша у воєних подiях 1735-1739 рокiв було визнання Туреччиною, Польщею i Росiєю прав запорожцiв на свої землi, втрачених у 1709 роцi, що пiдтверджувалось росiйсько-турецькими трактатами 1711-1714 рокiв. Але головним наслiдком росiйсько-турецької вiйни 1735-1739 рокiв для Запорозького вiйська було те, що за Бєлградським мирним трактатом 1739 року воно потрапило у повне i безпосереднє пiддiнство росiйськiй коронi навiть щодо поземельного володiння, оскiльки згiдно норм мiжнародного права територiя Запорозьких вольностей офiцiйно вiдiйшла вiд Османської iмперiї до Росiї, верховна влада якої вiд цього часу могла розпоряджатися як територiєю, так i населенням краю без озирання на сусiднi держави.